Маруся (з коробкою). От. і стіл готовий, а вернуться наші — будемо снідать. Сідайте. Де ви тут взялися так неждано?
Хвиля. Тільки що приїхав. Дивлюсь — кумпанія, хотів підійти, а потім побачив, що ви одрізнились і пішли в кондитерську, тоді я за вами по гарячому сліду... І от стою, дивлюсь і таю... Був я в Александры, Марселі, Лондоні і нігде не зрадив вам, день і ніч тілько про вас думав, мало не потерпів аварії... Як же ви поживаєте, моя радість?.. Я занудився за вами!
Маруся. %Платон Пилипович! Ви знову за своє? Не смійте так говорить зо мною!
Хвиля (бере,шапку). Ви в поганому настрої — я тікаю. (Іде до дверей і стає.) Два місяці я вас не бачив!..
Маруся. Ви знаєте давно, що я не люблю таких відносин.
Хвиля. Щирих?
Маруся. Хоч би й найщиріших! Не забувайте, що ви для мене звичайний гість, друг мого мужа, і що я вам поводу ніколи не давала зневажать мене!..
X в и л я. Чим же я вас зневажаю? Я б тільки хотів буть рідним для вашої душі і серця!... Я вас давно любив і люблю, а ви не хочете зо мною ласкаво говорить!.. Не хочете знать мене!
Маруся. Я вас знаю.
X в и л я. І що ж ви можете сказать недоброго про мене?
Маруся. Ви... не хочу говорить!
Хвиля. Говоріть! Лайте, тілько говоріть!
Маруся. Ви багатий, розпаскуджений удачами чоловік... Чогѳ вам заманеться, ви хочете того добуть, і хоч би на шляху до вашої мети лягли трупи, вам однаково...
Хвиля. Малюнок вірний! І знайте, що я добуду, чого хочу!
Маруся. Ніколи! Ви злий чоловік, ви затесалися у дружбу до Івана і наважились ограбить вашого друга!
X в и л я. Боже сохрани, я не грабитель, мене ограбили! Я вас любив ще дівчиною, а ви, під впливом сценічних ефектів, проміняли мене на ілюзію щастя!
Маруся. Неправда! Я безмірно щаслива! Благородна, висока душа Івана для мене рідніша, ніж ваша, черства, практична! Іван — поезія, а ви — проза!
Хвиля. Марія Даниловна, і ви проза.
Маруся. Може, я через те й люблю поезію.
X в исл я. Поезія легко зражає, настрій для неї все.
Маруся. Іван чесний чоловік.
Хвиля. Я честі від нього не однімаю... Іван чесний чоловік; але як артист живе нервами і зражає вам щодня, а нині цього за безчестя вже ніхто не лічить.
Маруся. Неправда ваша,— я лічу!
Хвиля. Бо ви багато казочок читали! У вас дитячий погляд на людські відносини! Ви ще не викупались в житейськім морі!
Маруся. Зате ж ви так багато в ньому купались, спускаючись па саме дно, що повні багна від того мулу, який зоставсь на вас.
X в и л я. А як я вам покажу, що па вашому Іванові більше мулу, ніж на мені?
Маруся. Знаєте, що я вам скажу?
Хвиля. Не знаю.
Маруся. Ідіть собі з мого дому і ніколи тут не появляйтесь або ніколи не говоріть мені нічого про мого мужа! Я люблю Івана, я вірю йому, а ви цілий год спокушаєте мене, хочете розбить мою^віру і отруїть мою душу. Коли ви справді мене любите, то не віднімайте ж від мене своїми натяканнями тієї святої віри, якою я живу, якою я щаслива!
X в и л я. Колись люди вірили в казку, що земля стоїть на трьох китах; тепер знають істину, і переміна казки на істину не зробила людей нещасними! Я вам докажу, що Іван — зрадник, і ви будете щасливі зо мною!