У мене все готово, а от і фурман під’їхав. (Цілується з Іваном.) Прощай, брат! Спасибі тобі за все! Не минай же старого гнізда. Мама сильно за всіма вами сумує, а особливо тепер, коли тато помер і вона зосталась сиротою. Знаєш, проживши п’ятдесят літ вкупі, чесно, злилися душами в одну істоту, а потім раптом одного не стало... і мов тебе розрізано надвоє, і ти щодня чуєш незалічиму рану. Тяжко бува дивитись на її очі, повнії якоїсь невимовної журби!
Іван. Приїду, хоч би там що! Я тобі напишу. Поцілуй маму, Явдоху, Василину, Демида, усіх, усіхГ
Карпо. А ти, Михайло? Може б, тепер оце зо мною заїхав; крюк не великий.
Наташа. Заїдемо, Миша!
Михайло. Ніяк не можна, післязавтрього екзамени... Сам знаєш, як же без директора... Я ж одпуску не брав.
К а р п о. Та так. Прощайте! (Цілується з Марусею.) А ви до нас, з дітьми, погостювали б!
І в а н. А що ти думаєш, Марусечко? Я з тобою спишуся, і ми з’їдемось укупі до Карпа.
Маруся. З радістю, якщо діти будуть здорові!
Наташа. Ви напишіть мені — коли, то й я приїду.
Іван. Добре.
Карпо. Прощайте, бувайте здорові!
Іван. Кланяйся всім!
Маруся. І від мене!
Карпо. Спасибі. (До Михайла.) Не гайтеся! (Вийшов.)
Михайло. Ну, до побачення! (Цілується з Іваном, цілує в руку Марусю і йде.) Спасибі за все! (Попутно
Хвилі.) Будете в нашім городі, прошу не минать моєї хати. Приятелі брата — мої приятелі. Наташа, Карпо жде.
Наташа. Підожде. Що ж я, не прощавшись, піду? Прощайте, Марія Даниловна! Просимо до нас на різдво 5. (Цілується.) Іван Макарович, до приятного побачення! (Цілує його, йде й обертається.)
Михайло. Наташа, Карпо жде! Опізнимось!
Бата ш а (на порозі). Я так зріднилась з вами (чуть сльози), що прямо-таки розлучатися пе хочу, а мушу... (Витира очі.) До побачення!
Всі виходять. Прислуга, що раніше почала приборку, виносить деякі пакунки, вертається і кінча своє діло.
ЯВА VI
Катря і Пріська, потім Іван, Маруся і Хвиля.
Пріська. А скільки вони тобі дали?
Катря. Генерал — карбованця, генеральша — два, той мугиряка — четвертак.
Пріська. І мені так само дали.
Катря. Спасибі й за те. Буде чим почастувать коваля і Махметку... Тілько що Махметка не п’є: їм заборонено.
П р і с ь к а. Та бреше! Якби люди не робили того, що їм заборонено, то дуже б сумно жилося!
Іван, Маруся і Хвиля, вертаються.
Марія Даниловна! Махметка хоче найнятись до нас у двір за сторожа.
Іван. О, сторож вірний.