Маруся. Надежний. Нехай приходе. Приносьте, дівчата, решту білизни...
к ч
Дівчата вийшли.
І в а н. А я приляжу, бо рано встав, утомився. Сон перед обідом — золотий. А ти, Платон, обідаєш з нами?
Хвиля. Може.
Іван. Так я з тобою не прощаюсь. (Виходить.)
ЯВА VII
ХвиляіМаруся.
Довга пауза. Маруся переклада речі і кладе їх в скриню; дівчата вносять гладжені сорочки, кладуть і виходять.
Маруся. Чого ж ви мовчите? Розказуйте, що бачили цікавого у світі.
X в и л я. Ви не любите слухать тога, що я говорю, а я так переповнений одною думкою про вас, що мені нічого більше в голову не лізе.
Маруся. Ну, то читайте он журнал; а то ви слідкуєте за моїми рухами, і я не можу спокійно робить свого діла.
Хвиля. Дозвольте ж хоч дивитись на вас!
Маруся. З вами можна потерять і святе терпіння! Ви нахаба, яких я ще не бачила!.. Якби я не була певна в своїх моральних силах, то розказала б все Іванові.
Хвиля. Розкажіть. Він викличе мене на поєдинок, і я його уб’ю.
Маруся. Фу, противний! Що з вами сталось?
X в к л я. Я вас люблю безумно?
Входе Пріська.
Пріська. Марія Даниловна, Махметка тут.
Маруся. Клич.
Пріська вийшла.
Дуже рада, що так сталось. Я замкну двері перед вами і для охрани поставлю сторожа Махметку.
X в и л я. Не забувайте, що татари золото люблять.
Маруся. Не міряйте всього золотом. Махметка преданий мені чоловік, і за його плечима я буду тут сидіть, як у фортеці.
Хвиля. Нема такої фортеці, яка б після довгої осади не здалась.
Входе Махметка, на вид сильний чоловік.
Махметка (кланяється). Доброго здоров’я!
Маруся. Здоров, Махметка! Ти хочеш нанятись сторожем до мене?
Махметка. А чого ж пе хотіть? Настояще хочу!
Маруся. Ми тут самі баби зостаємся, то ти нас будеш стерегти не тілько від злодіїв, а і від злих мужчин.