Чоломкаються.
С о н я. Спасибі, що уважили мою просьбу, я не маю слів, як дякувати вас.
3 о л о т н и ц ь к и й. Нема за що, дорога Соф’я Терентьйов-
ііа! Хоча тато тоді й образив мене як старосту дикими слонами, а коли чоловік при смерті, то все забувається.
Соня. Йому то легше, то гірше.
Входе лікар.
ЯВА VII
Соня, Золотницький, Калинович і лікар. Лікар чоломкається з Золотницьким і Калиновичем.
Золотницький. Як же здоров’я слабого?
Лікар. Здоров’я його тепер цілком залежить від операції, я вже два рази йому говорив, а він і слухать не хоче про операцію. Зараз страшенно тривожиться тим, що шахмей-стера нема з вівцями, а післязавтрього збирається їхать куповать вівці... Мені нема чого тут робить, прощайте!
Соня. Я вас не одпустю! Прошу оставатись. Ми тата умовимо, і він згодиться на операцію.
Лікар. Навряд. Страшенно упертий чоловік.
Соня (до Золотницького). Може, хоч вас послухає, бо ми й справді не можемо нічого подіять.
Золотницький. Попробуєм разом всі умовлять.
Соня. Так ви зостанетесь? Прошу!
Лікар. Ради операції зостанусь. Операція — єдиний рятунок.
Соня. Спасибі. Поки лікар біля слабого, всі надіються, всім легше. (Простягає руку лікареві.) Спасибі, велике спасибі.
Лікар. Дозвольте ж мені поки що де-небудь одпочить, бо я сьогодня мало спав.
Соня. Я зараз вам приготую кімнату. (Вийшла.)
Золотницький. Скажіть, будь ласка, єсть -надія?
Лікар. У нього нарив біля почок, і вже назрів. Треба сьогодня ж зробить операцію, бо коли прорве нарив всередину — заражеиіє крові і мортус 39! Я йому казав про це, а він нізащо по хоче операції, не вірить.
З о л о т и и ц ь к и й. Що ж за хвороба, від чого?
К а л и н о в и ч. Пам’ятаєте, поїхав на іменини копи оглядать?!
З олотниць к и й. Ну?
Лікар. Гуси скубли копу пшениці, він страшенно озлився на гусей, що таку потерю роблять, схопився з бігунків і побіг за ними по уклону — хотів убить гуску... Біг, себе не тямлячи, та через ритвину схибнувся, упав з розмаху навзнак і одбив почки! От що гуси зробили!
Золотницький. Класична птиця! Рим спасла, а хазяїна погубила! 14
Калинович. Знаєте, таке нещастя. Якось не приходиться висміювать!..
Золотницький. Повірите, Іван Миколаєвич, що мені страшенно жаль Терешка, а разом з тим я ледве здержую гомеричний сміх, коли намалюю перед собою картину погоні за гусьми!
Калинович. Та бог з ним! Такий тяжкий акт твориться в сім’ї, що трагичиістю своєю переважує сміх!
Золотницький. Воля ваша» а я не можу не підкреслити: у чоловіка двадцять дві тисячі кіп однієї пшениці — ну і треба ж йому гнатись за гусьми, що скубли одну копу!
[39] Смерть (лат.).— Ред.