Лікар. Типично!
Калинович. Лишім цю розмову, прошу вас.
Входе Соня і дівчина.
ЯВА VIII
Соня, лікар, Калинович, Золотницький, а потім Феноген.
Соня. Кімната ваша готова. От дівчина покаже.
Л і к а р. Спасибі. (Пішов за дівчиною.)
Соня. Говоріть, що розказував без мене лікар?
Калинович. Одно: треба зараз операцію, а тато не хоче.
Соня (до Золотницького). Ходім до тата, будемо умовлять.
Золотницький. А може, заснув.
Входе Феноген.
Здоров, Феноген.
Феноген (цілує в руку). Приїхали, благодїтель.
Золотницький. Ну що, Терентій Гаврилович спить?
Феноген. Де там, такий хазяїн засне! Тривожаться то тим, то сим. От Ліхтаренко їм потрібен, я послав уже давненько, а його нема. Знову Куртца ждуть, а оце зараз, на лихо, почули, що вівці замекали, і хотять сюди вийти подивиться з вікна на овець, бо в ту кімнату, де вони лежать, не видко, а перед цими вікнами раз у раз проганяють шматки овець (підходе до вікна), коли починаються салгани. Он гляньте: справді Куртц пригнав напоказ овець.
Золотницький. О! Хазяйське ухо і за стінами почуло любу серцеві овечу розмову.
Феноген. Ходім, Софія Терентьевна, виведемо їх сюди.
Соня. Боже сохрани! Татові спокій нужен. Лікар забороняє йому вставать! Зараз треба операцію робить!
Феноген. Не знаєте ви тата! Ніхто його'не вдержить із ліжку, поки ноги дибають. Десять літ тому назад Терентій Гаврилович весь октябр місяць був біля отар, жив в курені, на дощі і сильно простудився: кашляв, голова боліла, пропасниця била, гірше ніж тепер, так била, що від землі підскакувало все тіло; а ми таки поїхали на ярмарок гурт скуповувать і тисячу биків купили. Та хіба це раз було. Ех, не знаєте ви тата. (Утирає сльози.) Таких хазяїнів мало світ родить.
Соня (до Золотницького). Ходім до тата... Ні, ви йдіть, а я покличу лікаря, та разом пе пустимо і умовимо згодитись па операцію.
Золотницький. Добре. Я уговорю його. (Пішов в одні двері, а Соня в другі.)
ЯВА IX
Феноген (сам). Вони умовлять, вони не пустять! Діти! Щоб Терентій Гаврилович не побачив новий товар? Ха! Та він рачки сюди прилізе, та скоріще він умре. Де ж таки? Жде тих овець, як свята, зна, що вони тут, і він їх послухає, буде лежать! Ніколи в світі!
Входе С о гі я і лікар.
ЯВА X
Феноген, лікар і Соня.
Л і к а р. Я, єй-богу, не знаю, що робить з таким чоловіком, як ваш тато! Не пускать його, коли він так уперто хоче вийти, це для його натури однаково, що навмисне дратувать, тривожить, і він цим самим ще гірше себе розіб’є, ніж тим, що вийде.
Феноген. Святая правда! їх удержать не можна/.. Я тридцять п’ять літ з ними не розрізнявся і знаю їх більш, ніж себе.
Лікар. От бачите!