II уз и [). Цс можна. До речі, мені треба орден получить.
З о л о т и II II ь К И Й. Який?
Пузир. Станіслава второй степені на шию!
З о л о т и п ц ь к и й. В такім разі шампанського став!
Пузир. А де я його вам візьму?
Золотницький. Так у городі поставиш, там найдем.
Пузир. Та, може, я ще і не поїду, бо діла у мене дома є й трохи таки нездужаю.
Золотницький. Уже злякався, що шампанського треба ставить. Ну, я сам поставлю; а тим часом давай чого-небудь попоїсти, бо ти не догадаєшся нагодувать, а я голодний!
Пузир. Зараз будемо обідать. Тілько вибачайте — у мене фрікасе нема, а по-хазяйськи: солонина до хріну, борщ, заварювана каша до сала та пиріг, може, є з яблок.
Золотницький. Чудово! Аж слина котиться! Слухай, ти ж, здається, земський гласний 7?
Пузир. Торік вибрали. Тілько я ще ні разу не був. (Сміється.)
Золотницький. Нічим хвастать: це тобі не робе честі. От поїдемо, так будеш і на собранії — завтра почнуться; на черзі важне питання: продовольствіє голодного люду до урожаю.
Пузир. Це до мене не тичеться. Це химера! Голодних буде тим більше, чим більше голодним помагать. Он у мене робочим поденним платять тридцять п’ять копійок. Нехай голодні ідуть до мене по п’ятнадцять копійок на роботу.
Золотницький. Діло. От ти це саме скажеш на собранії, і тобі привезуть тисяч двадцять робочих.
Пузир. То вони мені й голову об’їдять!
Золотницький. Ото-то бо й є! Виходить, треба щось інче придумать, треба обсудить, душею увійти в становище голодних, не дать їм загинуть, не дать розповсюдитись цинготній болізні.
Пузир. Це не моє діло!
Золотниць КлИчр. Як?
Пузир. Чудні люде! Голодних годуй, хворих лічи, школи заводь, пам’ятники якісь став!.. Повигадують собі ярма на шию і носяться з ними, а вони їх мулять, а вони їм кишені продирають. Чудні люде!
Золотницький. Які пам’ятшіки? Не розумію. При чому тут пам’ятники?!
Пузир. Не розумієте? Так от поки ще до обіда, прочитайте оцей лист. (Дає лист.)
Золотницький (читає). «В Полтаві дозволено поставить пам’ятник першому українському поетові Івану Петровичу Котляревському. На цей пам’ятник гроші збирають формально в Полтавщині, але приватно можна жертвувать звідусіль. В числі жертвователів і досі вашого імені нема, але це, певно, від того, що ви не знаєте про таке благородне діло. Так от я і оповіщаю вас про це, щоб доставить вам приятність, разом з другими земляками пожертвовать на пам’ятник поета. Гроші висилаються полтавському голові8.
Готовий до послуги. Храменко». (Прочитавши, дивиться на Пузиря і говоре.) Ну?
Пузир. І я кажу — ну?.. Чого їм треба?
З о л о т н и ц ь к и й. Ти хто такий? Малоросіянин?
ГІузир. Не криюсь. Прирожденний хохол!
Золотницький. Так от і пожертвуй на пам’ятник народного поета.
Пузир. З якої речі?'Я жертвую на приюти...
Золотницький. Ждучи награди?
Пузир. Не криюсь. А Котляревський мені без надоб-ності!