Пузир. А що?
Марія Івановна. Бороду підрізав, чи що?
Соня. І справді... Для чого ви, таточку, підрізали бороду?
Пузир. Для чого підрізав? Ха-ха-ха! Хіба ви нічого не бачите?
Соня і Марія Івановна. Ні, нічого!
Пузир. Ото сліпі! Так гляньте сюди. (Показує на шию.) Що це?
Марія Івановна. Хрест!
Пузир. Хрест! Та який хрест?
Соня. Орден.
Пузир. Станіслава второй степені на шию!
Феноген (підходе). Дозвольте поцілувать!
Пузир. Цілуй!
Феноген цілує орден.
Получив награду за приют.
Марія Івановна і Соня. Поздоровляємо! Поздоровляємо! (Цілують.)
Марія Івановна. А все ж таки я не розумію: для чого ти бороду попортив?
Пузир. Ніколи ти не догадаєшся, все тобі треба в рот покласти. Орден па шию — розумієш? -
Марія Івановна. Розумію і бачу, що на шиї...
Пузир. Тепер і ти бачиш, і всяке побачить, що на шиї орден; а як була довга борода, то закривала, і ніхто б не побачив! Для чого ж його носить, коли його не видко? Пройшлося підрізать трохи бороду. Розумієш?
Марія Івановна. Тепер розумію: щоб видко було орден!
Пузир. Так. Ну, а як вам здається: личить мені орден?
Марія Івановна. Боже, як гарно: зовсім другий чоловік!
Ф е и о г с п. Так наче ісправник!
Пузир. Ха-ха-ха! О, я й забув. (Показує пакунки.) Це тобі, доню, па плаття купив. Будучи оце в городі, зайшов по ділу в магазин до Петра Тимофієвича... От де торговля так торговля: людей, людей — протиснутись не
можна... п’ять магазинів, гуртовий склад — і скрізь повно купця.
Марія І в а н о в н а. Щасливий Петька!
П у з 11 р. Еге... І в магазині зустрівся я, знаєте, ненароком з начальницею гімназії, купувала своїй дочці на плаття і причепилася, щоб і я тобі купив такого самого. Якесь дуже новомодне, каже, розхватають, а я, каже, хочу, щоб у Сонічки було таке саме плаття! Вона тебе дуже любить. Найкраща, й найрозумніща, каже, моя воспитаниця!
Марія І в а н о в и а. А як же не краща, коли по скінченню дали золоту мендаль!
ГІ у з и р. Петрушка!
Входе хлопець.