Золотницький. І як тобі не сором отаке говорить? Такий хазяїн, такий значний обиватель, ще й кавалер, а говориш, як дикий, неосвічений мужик: «Котляревський мені без надобності!» Противно й слухать! Поети єсть соль землі, гордість і слава того народа, серед котрого з’явились; воли служать вищим ідеалам, вони піднімають народний культ... Всі народи своїх поетів шанують, почитають і ставлять їм пам’ятники!!!
Пузир. То, виходить, ви пожертвуєте?
Золотницький. Аякже! Завтра вишлю триста рублів!
Пузир. Ну й буде з них, а від мене не поживляться!
Входе дівчина.
Дівчина. Пожалуйте обідать!
Золотницький. Прощай!
Пузир. А обідать?
Золотницький. Обідать у такого хазяїна важко, тут і кусок в горло не полізе. До земських діл тобі нема діла, луччих людей свого краю ти не знаєш, ©нать не хочеш і не ціниш — я соромлюсь сидіть поруч з тобою за столом!
Пузир. Та чого ви так ображаєтесь за того Котляревського, хіба він вам брат чи сват?!
Золотницький. Ах ти, нещасна, безводна хмара! І прожене тебе вітер над рідною землею, і розвіє, не проливши і краплі цілющої води на рідні ниви, де при таких хазяїнах засохне наука, поезія і благо народа!!!
Пузир. Та це ви щось таке говорите, що я не розумію. Милості просю обідать!
Золотницький. Ні, поки не даси мені слова, що поїдеш в земське собраиіє і пошлеш гроші на пам’ятник Котляревському, доти не сяду з тобою за стіл!
Пузир. Та вже для вас: і поїду, й пошлю! (Бере його під руку.) Не робіть же мені безчестя! (Веде його.)
Золотницький. Ах* ти... хазяїн, та й більш нічого!
Завіса.
ДІЯ ДРУГА
Сад: гаївок, клумби, ослони.
ЯВА І
На сцені нема нікого. По хвилі за сценою чуть голоси: «Ми не собаки,— і собак краще годують!
Петро. Ходім до хазяїна, нехай побаче, яким хлібом нас годує Ліхтаренко. А ось і борщ — голощак! (Показує глечик.)
Дем’ян. Нічого не поможе! Краще знімемось отак, як єсть, усі, й другі за нами, та ноги на плечі й гайда!
Петро. Не вигадуй! Ніхто не прийме на роботу, а тим часом Ліхтаренко приведе нас сюди силою.
Дем’ян. Так ми знову покинемо!
Петро. Тоді посадять! І ми тілько літо прогайнуємо. Ні. Будем скаржитись. Коли хазяїн нічого не зробе, поїдем до начальства. Я ходи знаю. Торік у Чобота було, те ж саме.
Дем’ян. Ну і що ж, помогло?
П е т р о. А все ж таки у борщ почали кришить картоплю, а борошно для хліба сіяти на густіще сито і краще випікати.
Дем’я н. Поки обробились, а після Семена так почали годувать та морить роботою, що ми покидали заслужені гроші та й повтікали, а він тоді й не скаржився, бо йому ковінька на руку: мед собі зоставив, а бджіл викурив з улика. Тікаймо краще, поки ще скрізь робота є.
ЯВА II
Ті ж і Феноген (на ганку).