Феноген. Що за гвалт, чого вам, ідоли, треба?
Д е м’ я и (з гурту). Сам ти ідол!
Ф е н о г е и. А11 у, вийди сюди, хто то сміливий обзивається?
Дем’ян (з гурту). Вчені. Зачинщика хочеш? А дулю? Краще ти йди в гущу, то, може, розм’якнеш.
Петро (до гурту). Та цитьте!.. Діло є до хазяїна. Викличте хазяїна.
Феноген. Що за бунт, чого вам треба?
Всі. Хазяїна!
Ф е н о г е н. Та не кричіть так, бодай вам заціпило! Хазяїн в городі.
Петро. Ну то хазяйка, може, є?
Феноген. Хазяйка у вас на кухні є.
Петро. Нам пані-хазяйку викличте.
Феноген. А бодай ви не діждали, щоб я для вас пані-хазяйку тривожив, вони у нас хворі.
Дем’ян (з гурту). Бреше, старий пес!
Ф еноген. Щастя твоє, що я не чую добре, що ти там варнякаєш!
Дем’ян (з гурту). Бодай же тобі так заклало, щоб ти й зозулі не почув!
Феноген. Виходь сюди! Виходь! Я тобі покажу, як такі слова говорить...
Петро. Які слова? То вам почулось, ви ж глухі, дядюшка?
Дем’ян (з гурту). Глухий, як «дай», а «на» він добре чує!
Феноген. Гайда па роботу!
Всі. Хазяйку давай!!
ЯВА пі
Ті ж, Марія Іва повна і Соня.
Марія Іванови а. Що тут таке?
Феноген. Бунт! Гей, Харитон, махай за Ліхтаренком!
Петро. Цитьте всі! (Виходе вперед.) Ніякого бунту, пані хазяйко, ми не робимо, а тілько просьба до хазяїна, а як хазяїна нема, то до вас. Гляньте, яким хлібом нас годують, гляньте, який борщ нам дають! ^
С о и я (взявши хліб). Боже мій! Мамо, невже це хліб?
І такий хліб у нас люде їдять?
Марія Іванови а. Я не знаю, доню, перший раз бачу. Мені до цього нема діла!
Петро. Згляньтесь, пані і панно! Хіба це хліб? Це по-тембос! Пополам з половою, поки свіжий, то такий глевкий, що тілько коники ліпить, в горло не лізе, заліпляє пельку; а зачерствіє, тоді такий твердий*, як цегла,— і собака не вкусе.
Д ем’я н. Таким хлібом можна з пушки-маркєли стрілять у неприятеля!