С о п я. Мамо!
М а р і я І в а її о в п а. Я не знаю...
Соня (до Фспогспа). І ви, Феноген, не знаєте, і ніхто не знає? Чого ж ви мовчите?
Ф е н о г е н. Це не ваше діло, Софіє Терентьевне!
Соня. Як не моє діло? Як ви смієте так казать? У мене все тіло труситься від жаху, що у нас таким хлібом годують людей; може, й тато не знає, а на нього будуть говорить, що велить таким хлібом годувать робочих; зараз мені йдіть і веліть, щоб хліб був хороший. Я сама буду ходить на кухню... Я не знаю, як його зробить, щоб він був добрий, але я розпитаю, навчуся, я не дозволю, щоб так людей у нас годували!!!
Всі. Спасибі вам, панночко!
Петро. Пошли вам боже щастя, що ви заступаєтесь за нас. А ось борщ, гляньте: сирівець зварять, посолять, замнуть пшоном — і готово! Ані бурячка, ані картоплі в ньому нема.
Соня. Я все зроблю, щоб вас годували краще!
Всі. Спасибі!
Ідуть. З гурту: «Добра душа, а старий чорт язика прикусив». Вийшли.
ЯВА IV
Феноген, Марія Івановна і Соня.
Соня (до Феногена). Зараз прикажіть, щоб назавтра і хліб був хороший... Мамо, що йому треба, щоб він був хороший?
Марія Івановна. Треба сіять. Це несіяний, і зерно було нечисте.
Соня (до Феногена). Щоб чистили, щоб сіяли і в борщ щоб картоплю і буряки клали!
Феноген. Як тато приїде, то ви йому скажете,— я не смію перемінять його приказу.
Соня. Неправда, неправда! Я не вірю, щоб тато приказував так людей годувати! Мамо! Скажіть ви своє слово!
Марія Івановна. Я не знаю, дочко, я до економії не мішаюсь.
- Соня. Мамо, голубко, треба мішатись, бо люде нас про-кленуть! У нас стілько всякого хліба, як води в морі, і весь хліб люде заробляють, вони повинні їсти за свою працю найкращий хліб! Адже ж так, мамо?!
Марія Івановна. Так, дочко, тілько я не знаю... А от і тато приїхав!
Феноген (про себе). От він тобі, щеня, покаже хліб! (Іде назустріч.)
ЯВА V
Пузир несе покупку. Феноген, поцілувавши його в руку, бере покупку.
У Пузиря борода підстрижена і видно на шиї орден.
М а р і я Івановна. Не говори, дочко, про хліб, може, тато з дороги гнівний, а ми виберем час і скажем йому.
Соня. Не можу, мамо, ждать! Треба зараз говорить, щоб люде завтра їли і добрий хліб, і кращий борщ!
Пузир. Здорові були! Грієтесь на сонечку, ну й я посилю з вами.
Соня (цілує його в руку). Як вам їздилось, таточку?
Пузир. Нічого, добре.
Марія Івановна. Що це ти зробив?