Ганн а. Мати наобісіла? Добре! Треба й собі іти у прийми десь. (Іде з хати.) Діждалась-таки свого — рідний син виганяє... (Вийшла.)
Гнат (один). От і розбери! Любила мене мати, пестила, прямо як з писаною торбою носилася. Мені здавалось, що кращої, добрішої матері, як моя, і на світі нема, а от женився — мов одрізало. Особливо мене пече-ріже, як вона почина до Софії чіпляться! Ну й як тут витерпіть, щоб часом лихого слова не сказать? Ще, спасибі, Софія змовчує, а то гріха й не обібрався б. Ось і Софія. Стривай — злякаю. (Притуляється до стіни.)
ЯВА VI
Входе Софія з клунком, кладе його біля печі. Не бачить Гната. Гнат. Здорова була, чорнява!
Софія (кинулась). Ох! (Побачила Гната.) Гнат! (Під-біга і б'є його шуткома потихеньку.) Ось тобі — чорнява!.. Злякав... (Обніма й цілує.) Де був, вражий сину? Я трошки утомилась. Сядемо. (Сіли на лаві рядом.) Дивись, як гарненько я прибрала, от зараз піч вимажу і розмалюю її усякими квітками і півниками. Побачиш, як гарно буде! У мене є жовтогаряча глина і синька! А матері не бачив?
Гнат її обніма.
0 ти, мій милий! Чи й тобі так весело зо мною, як мені з тобою? Чого ж ти мовчиш? Говори, смійся, шуткуй!
Гнат. Постривай ти, щебетуха. Не даєш мені й слова вимовить, сама балакаєш та й дивуєшся, що я мовчу... Сьогодня батько будуть.
Софія. Хто тобі сказав?
Гнат. Охрім приїхав з города. Він кіньми — і обігнав батька. Батько женуть пару биків і корову.
Софія. Корову? От я рада! А якої масті?
Гнат. Не питав. Дарованому коневі в зуби не дивляться.
Софія. Коли б сіру..Я терпіть не можу рижих. От ми й хазяїни з тобою! Правда? А як розбагатіємо, зберемо грошей, то купимо коней пару. Правда? Ти любиш коней? Я люблю. На волах довго їхать, а кіньми тілько ньокнув —
1 в городі.
Гнат. О ти, мій соловеєчко, щебетунчик! (Пустують — обніма її й цілує.)
Софія. Гнате! Вгадай, що я тобі скажу? Ні, не вгадаєш. (Шепче на ухо.)
Гнат. Ну?! А ти почім знаєш?
Софія. Я питала Параску, чого воно. (Шепче на ухо.) А вона й сказала. (Опуска очі соромливо.)
Гнат. Гляди ж, щоб син був!
Софія (б’є його). От тобі, от тобі! Бач, який противний! Я йому на вухо, а він так і вивіз голосно. -
Гнат. Ха-ха-ха! Хіба не однаково? (Цілує.) Так гляди ж...
ЯВА VII
Входе Ганн а.
Ганна. Ще не націлувались? Пора вже й за роботу браться!
Софія. Я, мігмо, все зробила, дивіться!
Ганна. А піч, а просо треба стовкти.
Софія. Піч зараз розмалюю...
Гнат. А просо я й сам стовчу.
Ганна. Балуй^ балуй! Може, й піч сам помажеш?
Г н а т. А як і піч помажу, то що?