Софія. Добре. Посидь же трохи у мене.
Варка. Ніколи. Треба жито однести у млин, у мене нема кому — я сама.
Софія. Стривай же, я зараз принесу — воно, здається, у коморі. (Виходе.)
ЯВА II
Варка (одна). Щаслива!.. Поки Степан був дома, а Гнат ще не женився — і я була щаслива! Щаслива була тим, що в вічі Гнатові сміялась, а він лютував і ревнував мене до чоловіка! Я празникувала!.. Вирядюсь, вийду з Степаном і дражню, бувало, Гната. О, як любо кепкувать над ворогом!.. Тепер хвортуна повернулась другим боком: Степана мого взяли у москалі в той самий день, як Гнат женився на Софії, а я зосталася одна, і знов виплила наверх люта мука: я ревную Гната до Софії. Здається мені, що я ненавидю Гната, а серце кровію обливається, що він живе з другою! О, чого б я не зробила, щоб тілько Гната причарувать до себе!! Я на погибель готова, мені тепер однаково! Не в’януть же мені, не сушить, своєї краси, поки Степан повернеться!..
ЯВА III Входе Софія з решетом.
Софія (дає решето). Ти б заходила частіще, все б не так скучала.
Варка. Спасибі тобі, сестро, за добре слово. Прощай тим часом. (Пішла.)
Софія. Іди здорова. (Одна.) Бідна Варка, як мені її жаль. Я б умерла від горя, якби мого Гната тепер у москалі взяли. Де ж це Гнат? Вийде куди-небудь на часок, а мені зараз скучно без нього робиться. Стривай, щось мені треба зробити... Ага... (Достає з скрині скатерку й накриває стіл.) Коли б татко до нас мерщій перебрались. Отоді я буду зовсім, зовсім щаслива. Батько куплять нам пару бичків і корову мені куплять...
ЯВА IV Входе Ганн а.
Ганна. Ще й досі возишся? Я думала, що ти вже й піч помазала.
Софія. Я, мамо, миттю справлюсь. (Хутко пішла.)
Ганна (одна). Швидка на речах! А яка з тебе робітниця? Пожила біля татка в городі, чайку попила, а тепер би тілько ніжилась. Ще й старий сюди притириться. Нужний він тут, як п’яте колесо до воза. Лишній рот. Та у мене недовго. Поки ще спускатиму яке врем’я, а там і насяду. їм тілько змовчи, то й лапки покладуть, тоді сама працюй, гнися, а невісточка буде вилежуваться! Чорта пухлого! Я й сама була невісткою, мене не милували, аж шкура тріщала, робила, будеш і ти робить, я й на татка твого не подивлюся.
ЯВА V Входе Гнат.
Ганна. Де це ти був?
Гнат. Помагав Семенові бики вчить.
Г а н н а. Краще б тин полагодив та рів окопав, а то осунувся зовсім.
Гнат (запалює цигарку й пуска дим у комин). Поспію. Треба помогти другому, то й тдбі поможуть. Софіїн батько сьогодня і нам бики прижене, от Семен і мені поможе.
Ганна. Чи старий і справді тут буде жить?
Гнат. А що?
Ганн а. Ще й пита! На біса нам дармоїд здався?
Г н а т. Багато там старий чоловік з’їсть.
Г а н н а. Ого! Він за двох з’їсть — старі москалі їдять, як з немочі, а не зробе й за малу дитину.
Гнат. Треба ж йому десь притулок мать, де ж його дінеш?
Ганн а. Нехай у благодільшо йде.
Г н а т. А якби вас у благодільшо одвезти?
Ганна. Бач, якого пса вигодувала! Матір рідну міняє на жінчиного батька. Може, іце є стара баба у Софії, то й ту б прийняв? Багатир, сказано.
Гнат. Що з вами сталось, мамо? Коли не зо мною сваритесь, то на Софію гримаєте.
Ганна. А хто ж вас навчить? Якби не старі люде, то ви б і за роботу не брались... Гримаю!.. Що ж ти мені звелиш — руки у твоєї жінки цілувать або хвалить тебе, що дармоїда приймаєш у хату?
Гнат. Та коли ж, бачите, наобісіє слухать після ції та знов ції!