Ганна. Сказився парубок, не іначе!.. І на вулиці не видко... Ждала обідать — не прийшов, галушки перестояли, як кваша, і сама через нього не обідала... Вже й вечоріє, а його нема!.. Чи не поробили йому чого дівчата?.. Вештається скрізь по вечерницях, може, яка й піднесла... чого доброго... ще пропаде!.. От наказаніє господнє! Кажу: женися, Гнате,— не слуха... Ну, та вже насяду я на нього й доти буду гризти, поки таки цієї осені не оженю. Пора, а то зовсім розпаскудиться! І додому самій не хочеться йти, та треба, бо там свиня й корито з’їсть, така клята ненажера. Коли б мерщій опоросилась — тепер у городі поросята по карбованцю... (Пішла уліво від глядачів.)
ЯВА III
Справа виходять Омелько й Д е м’ я н.
Омелько. Та невже ти не брешеш?
Дем’ян. Єй-богу, ні! Степан сам сьогодня приходив до мого батька, прохав, щоб пішли старостою до Варки. Батько вже збираються, мнуть табаку у черепку, а дядько Микола зайдуть за ними з Степаном разом. От гарбузяку піднесуть, от сміха буде!
Омелько. Чого? Вони ж посварились з Гнатом; може, на злість йому й рушники подає за Степана!.. Хіба ти не знаєш Варки?..
Дем’ян. Та знаю, що вона, аби свого доказать, піде й до чорта на обід; тілько ж Степан рябий, як сороче яйце, а вона вередлива, та й Гната ще не забула...
Омелько. Так що ж, що рябий! Він здоровий, роботящий, кажуть, і гроші є... Чого ж їй ждать? Коли Гнат покинув, піде й за рябого. Жаль. Гарна дівчина, хоч би й не Степанові, якщо не проштрапилась...
Дем’ян. А вона тобі до вподоби?
Омелько. Диво, кому ж вона не до вподоби?
Дем’я н. Та першому мені. Я її боюся. Як гляне, так аж мороз по шкурі піде.
Омелько. То й добре! Я їх багато бачив на сахарному заводі, а таких нема!
Дем’я н. То сватай.
Омелько. Опізнився.
Дем’ян. От Степан візьме в обидві жмені гарбуза, а ти й засилай зараз старостів. Вона за тебе скоріше піде, бо через тебе й посварилась з Гнатом.
Омелько. Як?
Дем’ян. Та так. Я бачив, як ти під сіном обняв її, та й сказав Гнатові, ну, а його й запалило.
Омелько. От навіжений! Я хотів пошуїкувать, обняв її, а вона мені стусана дала та й вирвалась. Що ж з цього? А! Я й не розшолопав вчора, чого він до мене чіпляйся! Слухай! Тнат ще не зна про старостів, на вулиці його не видко, ходім до нього та розкажемо, і я помирюся з ним, і його помирю з Варкою. Чортзна за що посварились.
Дем’ян. Та йому про Варку байдуже! Хіба не бачив, як біля Софії увивався? Ну й майстер він біля дівчат!
Омелько. А коли байдуже, то посміємося разом з ним над Степаном; а потім прийдемо сюди, подивимося на сватання.
Дем’ян. Ну, ходім.
ЯВА IV
Зліва виходять Софія й Параска.
Омелько. От і дівчата! Куди?
Параска. Туди. А ви куди?
Дем’я н. А ми туди!.. Ти знаєш, що тут сьогодня сватання?
Параска. Яке?
Дем’ян. Степан свата Варку.
Параска. Тю! Що ти мелеш?
Омелько. Побачите самі! (До ДеМ'яна.) Ну, ходім мерщій, покличем Гната.