Степан. А Гнат?
Варка. Що мені Гнат? Пройдисвіт, волоцюга, та й більш нічого. Ти думаєш, що я до Гната?..
Степан. Кажуть.
В а р к а. Не вір. Мені такі парубки не до вподоби. Правда, він упада за мною, а мені про нього байдуже... Я скоріше полюблю смирного, роботящого.
Степан (бере її за руку). А я думав...
Варка. Що ми любимось з Гнатом? Ні, ніхто не знає, кого я люблю. (Зітхає.)
Степан (притяга її до себе). Кого ж?
Варка. Як буде сміливіщий, то й сам догадається... Ну, пусти, я піду.
Степан. Варко.
Варка. Чого?
Степан. А не будеш сміяться?
Варка. Нема з чого.
Степан (набік). У мене серце замирає! А!! (До Варка.) Скажи, кого ти любиш? Може... ні, скажи сама... скажи, скажи!
Варка. Я люблю смирного, несміливого, роботящого... трохи таранкуватого, та доброго парубка... От тобі й догадайся!
Степан. Мене?!
Варка (опуска очі). Тебе... вгадав...
Степан. От несподівано!.. Ти ж не жартуєш, ні?
Вар к.а. Що ти, бог з тобою.
С т е п а н. Я від твоїх речей мов одурів! Я сам тебе давно люблю, тілько боявся про те й подумать, щоб тобі признаться.
Варка. Суженого конем не об’їдеш...
Степан. А коли так, то завтра жди від мене старостів, нам нічого одволікать, ми любимось давно обоє; мені ж нема з ким радиться, я сам-один, ніхто не забороне посватать кого схочу, а гроші є у мене, слава богу!
Варка. І я так думаю, бо й мені ніхто не забороне, і я сама собі господиня...
Степан. Варко! Я не вірю своєму щастю. Мені все здається, що ти шуткуєш... Коли пошуткувала, то не доводь шутки до наруги, скажи зараз, бо я не вмію так, як другі... як осоромиш перед людьми... насмієшся надо мною, я...
Варка. Хтось сюди, либонь, іде... здається, тітка вертається! Іди, Степане, я візьму кужіль і зараз вийду, ми ще з тобою побалакаєм. (Степан виходе, а Варка бере кужіль.) Ну, тепер мені нічого не страшно... Степан від брехень захистить. А все ж на душі важко! Не вірю я, щоб Гнат мене покинув! Не вірю, тричі не вірю! Він завтра прийде сам до мене!.. О, коли б так сталось!.. Тоді Степана набік.
Завіса.
ДІЯ ДРУГА
Улиця. Варчина хата, зліва від глядачів.
ЯВА І
Варка (стоїть на порозі й виглядає). Нікого не видко!.. Серце до Гната рветься, а злість і досада здержує... Де ж він?.. Вже й вечір наближається, а на душі так погано, мов там прилип шматок чогось важкого і гне мене до землі!.. Ох!.. (Зачиняє двері й зникає в хаті.)
Виходить Г а н н а, з правого боку від глядачів.