Г нат. Парубків доволі є, охотників найдеться багато, не заскучаєш... Прощай, немає часу...
В а р к а. Софія жде?.. Мене докоряєш, а сам учора божився, що мене любиш, а сьогодня біжиш божиться Софії? Не буде тобі щастя з нею, не буде!.. Гнате, схаменись, Гна-точку! Ти ж присягався мені...
Гнат (на відході). Було б шануваться... (Пішов.)
ЯВА VI
Варка (одна). Сором, сором який! Через неділю мав старостів присилать — і покинув. Піде поговір, неслава, подумають, що я й справді яка непутня... Засміють, посивію в дівках... а ти будеш кепкувать?! Ні! Треба кувать залізо, поки гаряче... Ти одбивав від мене парубків, а тепер за першого, якого стріну, хоч і зараз,— ухватюсь, і не я буду, коли не вийду заміж раніш, ніж ти опам’ятаєшся!
Входе Степан.
Степан!.. Попробую щастя — він задивлявся на мене не раз...
ЯВА VII Степан і Варка.
Степан. Здрастуй, Варко... Що ж це нема нікого?
Варка. Були, та Онисько розігнав усіх,
Степан. І Гнат був?
Варка. Здається, був... та був же, був!
Степан. Де ж він?
В а р к а. А чорт його знає, куди він пішов... Тобі він хіба потрібний?
Степан. Ні, я так питаю...
Варка. Давно я тебе бачила, Степане, аж наче чого зраділа — мов брата стріла... Чого ти рідко так на вечерниці ходиш?
Степан. Наймит, ніколи, немає часу.
Варка. Правда твоя, Степаночку. Гірко жить на світі, як нема батька, матері... нема щирої дружини... Я часто, дивлячись на тебе, як ти працюєш, думаю собі: щаслива та дівчина буде, котру ти посватаєш...
Степан. Дівчата таких, як я, не люблять.
Варка. Які дівчата.
С т е п а н. Та всі вони однакові: гляне на мою твар, злякається й одвернеться... (Сміється.)
Варка. Яка ж у тебе твар?.. Зовсім не страшна, що ти вигадуєш?
Степан. Ти вдень придивись, то й сама злякаєшся: ряба, мов чорти горох на ній молотили.
Варка. Скажи краще, що ти несміливий, та й звертаєш на твар і ганиш її без міри! Он горбатий Маржан яку кралю висватав. Хіба ти до нього прирівнявся? Ти парубок як дуб, на все село,— і глянуть любо.
Степан. Хіба ззаду...
Варка. Вже коли дівчина тобі говоре, то повір! От спробуй: яка до вподоби — сміливо залицяйся, то й побачиш, що твоя буде.
Степан. Всі казали, що ти горда, а ти, бачу, така привітлива, балакуча...
Варка. Я горда? Ото! Чим же мені гордувать?
Степан. Красива, а всі залицяються, от і горда.
Варка. Коли хочеш, то я горда тим, що ні на кого не дивлюся і не вважаю на їх залицяння.