Параска. Хіба його нема на вулиці або у Миколи?
Дем’ян. Нема.
Пішли вліво.
Софія. Я вернуся, сестричко, додому. Гната нема між хлопцями — чого я піду. Може, він до мене зайде, вчора обіщав.
Параска. Та ще побачишся.
Софія. Е, ні. Я завтра рано поїду до татка, а тепер розминемося! Ох! Вчора, гей, він мені такого наговорив, що я мало не здуріла: не знаю, чи й вірить своєму щастю?.. Так скоро все зробилося, що я мов несамовита ходю.
Параска. То вже тобі так бог дає, що щастя в двір само йде; ти ж давно Гната любила...
Софія. Може, він шуткував...
Параска. Чого ж йому шуткувать?
Софія. А Варка?
Параска. Хіба не бачила, що глек розбили?
Софія. Хто його знає?.. Вони гуляли довго.
Параска. Ото сказала — гуляли!.. Одно — залицяться, а друге — повінчаться! Варка з Гнатом гуляла, а за-, між — чул,а?—за Степана йде. Так воно все! Поки гуляють — обриднуть одно другому, а дружаться з тими, хто судився...
Софія. То правда. Тілько мені чогось наче страшно... аж тремтю...
Параска. То тобі радісно, а ти думаєш — страшно... ти ще дитина!
Софія. Може. Слухай, сестро, як побачиш Гната... ні, не приходиться...
Параска. Сказать, щоб прийшов?
С оѵф і я (киває головою). Тілько щоб ніхто не чув! (Цілує її.) Яка ти добра! Прощай! (Хутко вертається наліво.)
Параска (одна). Така смирна дівчина та щира, і люблю я її, мов сестру... А тут і справді, як хлопці не брешуть, чудне щось робиться! Не вспіла Варка посвариться з Гнатом, вже й старостів жде!.. Був, виходить, такий зарані на прикметі, що тілько моргнула, а він і тут... Горда та завзята, клята дівка, не дасть у кашу наплювать! Піду дівчатам розкажу,— там, певно, вже збираються. (Пішла вправо.)
ЯВА V
З хати виходе В а .р к а.
Варка (одна). Боже мій, що ж це зо мною діється? Голова горить вогнем, аж в ухах дзвенить!.. Вже й сонечко заходить, а Гната нема і не видко!.. Скоро вечір і старости прийдуть від Степана! Ох! Наче щось усередині порвалось! Здається мені, що з сонцем разом зайде навіки моє щастя!.. Боже, боже! Невже ж і справді мені судився Степан, а не Гнат?.. Невже та ідолка, Софія, так причарувала його відразу, що він навіки зо мною посварився? Ні, не повірю. Що ж робить? Ще можна дать Степанові звістку, щоб не присилав за рушниками!.. Піти самій до Гната? А!! Піду! Він дома.,* Він жде... (Хутко надіва хусїку на голову і йде поза свою хату наліво.)
Зліва виходять 1-а і 2-а дівчата.
1-а дівчина. Здрастуй, Варко! Варко, здрастуй!.. Куди це вона так майнула? Кажу, здрастуй,— мов оглухла, і не оглянулась...
2-а дівчина. Забрала собі в голову, що кращої й нема від неї...
1-а дівчина. І що там хорошого? Тьфу!..
2-а дівчина. Я тобі скажу: вона чарівниця! Всі кажуть, що її баба — відьма...
1-а дівчина. Та я сама бачила, як вона на зорях ворожила,— недурно ж парубки за нею так упадають.
2-а дівчина. Відьомське кодло!.. Ходім, сестро. Дивись, Гнат іде, наче крадеться! Вчора посварились, бач, який ходе? Зачарувала парубка.
Пішли направо.