Софія. А казали, сьогодня не буде вечерниць. Ми підійшли тихенько-тихенько, та й стоїмо, і боїмося: чи йти, чи не йти.
Ґ нат (підходить до Софії). Погуляємо, Софіє?
Софія. Погуляємо! Для мене це послідні вечерниці.
Гнат. Чого так?
Софія. Поїду у город до батька.
Гнат (тихо). І заміж там вийдеш за шевця?
Софія (соромиться). А ти почім знаєш?
Гнат (тихо). Знаю. Не їдь! (Шепче їй на вухо.)
Софія. Якраз! А Варка?
Гнат. Я забув і думать про неї...
Софія. І за мене потім так само 'забудеш?
Гнат. Хіба ти Варка?
Варка. Що там Варка тобі нав’язла в зуби? Іди сюди, Гнате!
Гнат. Казав — учора прийде.
Софія (тихо). Іди ж, чом не йдеш?
Г и а т. Нехай їй чорт!
Шепчуться з Софією та сміються, а Варка сердиться.
Варка. Чи надовго спарувався?..
Г нат. А тебе завидки беруть, що не всі парубки біля тебе? Буде з тебе й Омелька.
Варка. Чого ти причепився до мене? Як та собака, гарчиш! Не велике щастя і ти, і твій Омелько! Багато вас є, на одній осиці й не перевішаєш! Прощайте, тітко! Я піду, а то ще в холодну звідціля позабирають. Ходім, дівчата!
Дем’ян. А музика ж буде! Ти збиралась танцювать і сама тітку прохала, щоб не виганяла.
Гнат. Та не зачіпай її, нехай іде!
Варка. От же на злість зостанусь.
Гнат. Мені на злість, собі на користь. Скоро й Омелько прийде. Жаль тілько, що сіно згоріло.
ЯВА IV Входять парубки.
Дем’ян. О, бач! За вовка помовка, а вовк у хату шусть. ѵ
Варка. Повісь собі його на шию!
Гнат. Нащо його вішать, коли ти сама повісишся у нього на шиї!
О м е л ь ко. Кого це збираєтеся вішать?
Г н а т. Та тут дівчина вішається одному парубкові на