Сіла в машину і поїхала, але дуже потихеньку.
— Підем потрошку. Підем цим рівчаком, — вшепотіла Ліля.
Тепер ми йшли, пригнувшись, аби з дороги нікому не було видно химерні наші дві постаті, йшли, намагаючись не думати про те, скільки шляху ми вже подолали і скільки іще залишилося.
І раптом — зрозуміли, що хтось біжить до нас. Біжить — з поля! Ступаючи важко і м’яко, ніби великий і — не взутий.
Він був уже десь поруч!
Цап — чиясь рука почала іззаду здирати з мене кирею. Я закричала і обернулася. Це була жінка. Страшна жінка років п’ятдесяти, повнотіла, із фарбованим волоссям. Одягнена лише у майку і чорні теплі колготки, вона мовчки смикала з мене одяг. Я почала бити її по голові, по шиї, наступати чобітьми на босі ноги. Тим часом Ліля відтягувала її ззаду.
Жінка пихтіла і тягла кирею.
Лілька вкусила її за руку, тоді дивна у майці зашипіла, обхопила мене усю міцно і почала стискати так, що я аж запищала.
Тоді Ліля теж запищала голосно-голосно (у мене аж ледь голова не лопнула) і почала кусати жінку скрізь.
Дивна знову зашипіла, її обійми трохи ослабли.
Тоді я вкусила її просто в шию!
Жінка булькнула і сіла. Тоді Ліля схопила мене за руку, ми побігли уже знову по дорозі.
Під каменюкою «Боярка» хтось лежав.
Ліля обернулася і захоплено видала:
— Це — хороший знак!
— Те, що тут лежить цей дядько?
— Та ні! Знак — «Боярка».
Ми розсміялися.
За хвилину почалися ліхтарі. Зиркнувши при їхньому світлі на своє вбрання і Лілину прикрасу, я смикнула дівку за руку, щоб та спинилася.
— Що таке?
— Глянь!
Уся її шия, і груди, і плечі, і руки аж по лікті були замотані у брудний важкий олов’яний дріт.
Я ж була вбрана у старезного важкого чоловічого кожуха.
Ми не могли сказати і слова.
Я сіла просто на асфальт і заплакала:
— Це все через тебе! Я ж казала: усе це чари! Брехня суцільна!
Ліля розгнівалась і закричала:
— Дурна ти! Тобі аби тільки винних шукать! А сама — взагалі не розбираєшся, що до чого! Чари — це чари, а брехня — це брехня! Між ними нема нічого спільного! Чесно заробити собі кирею — це чари. А робити так, щоб вона здавалася тільки кожухом — це брехня! Хтось зараз на нас бреше, а ти віриш як дурочка! Ану вставай!
Я підвелася.
Лілька почала розкручувати мене навколо своєї осі: