Кімната: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ой, а де ж це дівся великий шматок?

Та насправді вона не гнівається, бо свіжа городина робить нас іще живкішими.

Ма розігріває два кружала Плити, і вони стають червонющими; мені заборонено чіпати ручки на Плиті, бо це робота Ма — стежити, щоб там ніколи не займався вогонь, як у Телевізорі. Коли що-небудь, як-от кухонний рушник чи наш одяг, торкнеться розжарених кружал, навколо спалахне вогонь, що своїми жовтогарячими язиками спалить усю Кімнату, а ми кашлятимемо, задихатимемося і кричатимемо з найстрашнішого болю.

Мені не подобається запах вареної броколі, проте зелені боби ще гірші. Городина вся справжня, а от морозиво буває тільки в Телевізорі; хотілось би мені, щоб воно було теж справжнім!

— А Вазон також городина?

— Ну, так, але їсти його не можна.

— Чому він більше не цвіте?

Ма здвигає плечима і перемішує макарони.

— Він стомився.

— Йому треба поспати.

— Він усе одно буде втомлений, навіть коли виспиться. Можливо, ґрунт у горщику не досить поживний.

— Він міг би з’їсти мою броколі.

Ма сміється.

— Така їжа йому не підходить, треба спеціальне добриво для рослин.

— Ми могли б попросити пронести нам таке добриво як недільний подарунок.

— У мене вже назбирався довгий список того, що нам треба.

— Де?

— У моїй голові, — каже вона.

Ма витягає одну розварену макаронину, схожу на черв’яка, і кусає її.

— Я думаю, вони люблять рибу.

— Хто?

— Рослини, вони люблять тухлу рибу. Чи тільки риб’ячі кістки?

— Пхе!

— А може, іншим разом, коли в нас будуть рибні палички, ми закопаємо одну у Вазон.

— Тільки не мою.

— Гаразд, тоді мою.

Над усе на світі я люблю макарони через пісню фрикадельки; я співаю її, доки Ма наповнює наші тарілки.

Після вечері відбувається щось приголомшливе: ми печемо іменинний торт. Іду в заклад, що він вийде delicioso[6], а ще ж будуть свічки — стільки, скільки мені рочків, і справжній вогонь, якого я ніколи не бачив.

Я найліпший видувач яєць: їхні нутрощі витікають у мене без упину. На торт мені треба видути три штуки; для цього я використовую кнопку з картини «Враження: Схід сонця», бо мені здається, що навіжений кінь роз’яриться, як я зніму «Ґерніку», хоч я завжди втикаю кнопку назад. Ма вважає «Ґерніку» за найбільший шедевр, бо ця картина найреалістичніша, однак насправді там усе перемішано: кінь кричить, вискаливши зуби, бо його штрикнули списом; а ще там є бик і жінка, яка тримає дитину з обвислою головою; і лампа, схожа на око; а найгірше — велика розпухла нога в кутку; я завжди думаю, що вона мене хоче розчавити.

Я облизую ложку, і Ма ставить торт у гарячий пузик Плити. Я намагаюся жонглювати всіма яєчними шкаралупами рівночасно. Ма ловить одну з них.

[6] Смакота (ісп.).