Кімната: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

На Годиннику — дванадцята тринадцять, обідня пора. Моя улюблена молитва — про хліб щоденний. Я бос в іграх, але Ма — бос у їді; вона не дозволяє їсти на сніданок, обід і вечерю самі пластівці, бо ми можемо захворіти та й пластівці скінчаться дуже швидко. Коли мені був нуль і один рік, Ма розтирала для мене їжу, але тепер я маю аж двадцять зубів і можу лускати будь-що. Сьогодні ми обідаємо тунцем з крекерами, і мені доведеться відкрити консерви, бо зап’ясток Ма пошкоджено і вона не може ним нічого робити.

Я трохи збуджений, і Ма пропонує зіграти в оркестр; ми бігаємо кругом і видобуваємо звуки з різних речей. Я тарабаню по Столу, а Ма робить стук-стук по ніжці Ліжка, потім пух-пух по подушці. Я виделкою та ложкою б’ю по Дверях — брязь-брязь, а наші ноги б’ють по Плиті — бам. Та над усе я люблю натискати на педаль Смітниці, бо її накривка, відкидаючись, видає звук брень. Мій найліпший інструмент — Тванг — зроблено з коробки з-під пластівців; я обклеїв його вирізаними зі старих каталогів різнобарвними ногами, черевиками, пальтами й головами, а посередині перетяг трьома тасьмами. Старий Нік більше не проносить нам каталогів, щоб ми могли замовляти собі одежу; Ма каже, що він стає дедалі скупішим.

Я вилажу на Крісло-Гойдалку, щоб дістати з Полиці книжки, і будую на Килимі десятикнижковий хмарочос.

— Десять історій, — жартує Ма і сміється, хоча недуже це й смішно.

Ми завжди мали дев’ять книжок, але тільки чотири з них — з картинками всередині («Моя велика книга забавлянок», «Ділан-копач», «Зниклий Кролик» та «Розкладний аеропорт»), а ще п’ять — з картинками на обкладинці («Хатина», «Сутінки», «Захисник», «Гірко-солодка любов» і «Код да Вінчі»).

Ма рідко читає книжки без картинок, хіба що в розпачі. Коли мені було чотири роки, ми попросили пронести нам як недільний подарунок ще одну книжку з картинками. Так у нас з’явилася «Аліса в Країні Див»; вона мені подобається, але в ній ого-го скільки слів, і чимало з них уже застаріли.

Сьогодні я вибираю «Ділана-копача»; він лежить майже на самісінькому споді, тож хмарочос валиться — хря-я-я-ясь.

— Знову Ділан, — кривиться Ма, а тоді читає гучним голосом:

На другій картинці зображено кота, а на третій — того самого кота на купі каміння. Каміння — це наче кераміка, з якої зроблено Ванну, Мийницю та Унітаз, однак не таке гладеньке. Коти і каміння — тільки в Телевізорі. На п’ятій картинці кіт падає вниз, проте в котів дев’ять життів, а в нас із Ма — тільки по одному.

Ма майже завжди вибирає «Зниклого Кролика» через те, що наприкінці книжки мама-кролиця ловить кроленя й каже:

— З’їж моркву.

Кролики живуть у Телевізорі, але морква справжня, і мені подобається, як вона хрумкає. Моя улюблена картинка — та, де кроленя стає кам’яним на горі і мамі-кролиці доводиться підніматися на вершину, щоб знайти його. Гори такі височезні, що не можуть бути справжніми; я бачив одну в Телевізорі, і на ній на мотузках висіла жінка. Жінки не справжні, як моя Ма, і дівчатка з хлопчиками теж. Чоловіки також несправжні, за винятком Старого Ніка, проте я досі не впевнений, чи він дійсно справжній. Може, лише наполовину? Старий Нік проносить нам усяку їжу, недільні подарунки і виносить сміття, але він не людина, як ми з Ма. Він з’являється тільки вночі, як і кажани. Можливо, його створюють Двері зі звуком бі-біп чи повітря знадвору. Я думаю, що Ма не любить говорити про нього, бо боїться, що він обернеться на справжню людину.

Я вигинаюся на її колінах, щоб подивитися на свою улюблену картину, де дитя Ісус грає з Іваном Хрестителем — своїм товаришем і водночас старшим братом у перших. Діва Марія теж там, вона притуляється до своєї матері, яка доводиться бабусею дитяті Ісусу, як abuela[3] Дорі. Це дивна картина: на ній нема кольорів і бракує деяких рук та ніг; Ма каже, що вона ще не закінчена. Малий Ісус почав рости в Маріїному пузику після того, як явився ангел, подібний до привида, але з пір’ям. Марія була неймовірно здивована і спитала:

— Як це можливо? — а потім сказала: — Гаразд, нехай буде так.

Коли дитя Ісус на Різдво вийшов з вагіни Марії, вона поклала його в ясла, проте не для того, щоб його зжували корови, а щоб вони зігріли його своїм віддихом, бо він був чарівне дитя.

Ма вимикає Лампу, і ми лягаємо; спочатку ми промовляємо молитву пастухів, про те, щоб пасовища були зелені. Гадаю, пасовища — як Перина, але пухнаті й зелені, а не білі та гладенькі (чаша, переливаючись, неодмінно призводить до страшенного безладу). Я посмоктав іще трішки моні справа, бо в лівій циці було небагато. Коли я мав три рочки, в обох цицях завжди було багато моні, та відколи мені набігло чотири, у мене з’явилося чимало справ, тому я смокчу лише кілька разів на день і вночі. От шкода, що я не вмію говорити і смоктати водночас, бо маю тільки один рот.

Я майже заснув, проте не до кінця — лише задрімав. А от Ма заснула по-справжньому — я зрозумів це з її дихання.

Після сну Ма каже, що нам, як їй тепер думається, не треба просити вимірювальної стрічки, бо ми можемо зробити лінійку самі.

Ми беремо коробку з-під пластівців із зображенням давньоєгипетської піраміди; Ма показує мені, де відрізати смужку завдовжки з її ступню, в один фут[4]. На цій смужці вона ставить дванадцять маленьких рисочок. Я вимірюю її ніс. Його довжина — два цалі[5]. Мій ніс завдовжки один цаль з чвертю; я записую це число. Ма прикладає Лінійку до Дверної Стіни, де позначено мій зріст, і каже, що я три фути три цалі.

— О-о-о, — кажу я, — а поміряймо Кімнату!

— Що, всю-всю?

— Нам же однаково нема чого робити.

Вона дивиться на мене якось чудно:

— Так, твоя правда.

Я записую всі наші виміри. Наприклад, висота Дверної Стіни аж до того місця, де починається Дах, дорівнює шість футів сім цалів.

— А знаєш, — кажу я до Ма, — кожна коркова плитка лише трішечки довша за Лінійку.

— Ет! — вигукує вона, ляскаючи собі по голові долонею. — Таж площа кожної плитки — один квадратний фут; значить, ми зробили Лінійку трохи коротшою, ніж треба. Порахуймо просто кількість плиток, це ж значно простіше.

Я починаю лічити висоту Ліжкової Стіни плитками, але Ма каже, що всі стіни однакові. Інше правило: ширина стін така сама, як і ширина Підлоги; я налічую одинадцять футів з обох боків, а це означає, що Підлога в нас квадратна. А от Стіл — круг, і це мене спантеличує, однак Ма міряє його посередині, у найширшому місці. Виходить три фути дев’ять цалів. Мій стілець заввишки три фути два цалі, стілець Ма такий самий; стільці на цаль нижчі від мене. Раптом Ма каже, що їй набридло вимірювати, тож ми кидаємо цю затію.

Я зафарбовую місця, де написано цифри, кольоровими пастелями. Їх у нас п’ять — синя, помаранчева, зелена, червона й бура. Зрештою сторінка стає схожою на Килим, тільки ще чудернацькішою, і Ма пропонує використовувати її як серветку під тарілку.

Сьогодні на вечерю я замовляю макарони, до них годиться також свіжа броколі, яку обираю не я, але це просто корисно для нашого здоров’я. Зиґзаґуватим ножем я ріжу броколі на шматочки. Коли Ма не дивиться на мене, я ковтаю деякі з них, а вона потім питає:

[3] Бабуся (ісп.).

[4] Один фут дорівнює 30,48 см.

[5] Один цаль дорівнює 2,54 см.