Кімната: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Може, зробимо маленьких Джеків з різними обличчями?

— Ні-і-і, — кажу я.

— Тоді, може, зробимо гніздо для тіста? А завтра розморозимо буряки і соком пофарбуємо гніздо в багряний колір...

Я хитаю головою.

— Ліпше додаймо їх до Яєчної Змії.

Яєчна Змія довша за всю Кімнату; ми почали її робити, як мені вийшло три рочки; вона живе під Ліжком, скручена, щоб не могла вкусити нас. Більшість шкаралуп бурого кольору, але є й білі; деякі шкаралупи з візерунками, намальованими олівцями, пастелями чи Ручкою, а до деяких борошняним клейстером приліплено інші шматочки шкаралупи; там є корона з фольги, жовтий пояс зі стрічки і волосся з ниток та ганчір’я. Її язик з голки; від неї крізь усе тіло йде червона нитка. Ми більше не видовжуємо Яєчну Змію, бо інколи вона плутається в клубок, шкаралупи тріскаються й навіть обпадають; тоді ми використовуємо їх для мозаїки. Я встромляю голку в отвір однієї зі шкаралуп; мені треба вцілити голкою у протилежний отвір, а це ой як складно! Тепер Змія стала на три яйця довшою, і я обережненько змотую її, щоб вона вмістилася під Ліжком.

Вдихаючи чарівні запахи, ми без кінця-краю чекаємо, доки спечеться мій торт. Коли торт остигає, ми робимо для нього сніжок, проте зовсім не холодний, як справжній сніг. Це цукор, розчинений у воді. Ма обмащує ним торт зусібіч.

— Тепер прикрась його зверху шоколадом, а я помию посуд.

— А хіба ми маємо шоколад?

— Ага, — каже вона, витягаючи маленький пакетик і трясучи ним — шух-шух-шух. — Я відклала з недільного подарунка три тижні тому.

— Ну, ти й хитрюга, Ма! Де він лежав?

Вона проводить пальцями коло рота, ніби бере його на замок:

— Ану ж мені знову знадобиться схованка?

— Ну, скажи!

Ма більше не всміхається.

— Не кричи, мені від крику болять вуха.

— Скажи мені, де твій сховок.

— Джеку...

— Мені не подобається, що в нас є сховки.

— А що тут такого?

— Зомбі.

— А!

— Або людожери чи вампіри...

Ма відчиняє Шафку і дістає звідти коробку з рисом. Вона показує мені темну діру.

— Отут-о, я ховала шоколад, разом з рисом. Зрозумів?

— Зрозумів.

— І нічого страшного тут немає. Можеш будь-коли перевірити сам.

У пакеті п’ять шоколадок — рожева, синя, зелена і дві червоні. Коли я кладу їх на торт, барвник і сніжок вимазують мої пальці, і я ретельно їх облизую.

Але от наспів час ставити свічки, проте їх немає.

— Ти знову кричиш, — каже Ма, затуляючи руками вуха.