Кімната: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Стань прямо, — каже Ма.

Ручка торкається моєї маківки.

Коли я відхожу, трохи вище від четвірки бачу чорну цифру п’ять. П’ятірку я люблю найбільше; у мене по п’ять пальців на руках і по стільки ж на ногах. Так само й у Ма, бо я викапана вона. А дев’ятка мені зовсім не до душі.

— Ну, який я заввишки?

— Твій зріст... Ну, я точно не знаю, — каже вона. — Можливо, ми попросимо принести нам вимірювальну стрічку як недільний подарунок?

А я думав, що вимірювальні стрічки бувають лише в Телевізорі.

— Ні, попросімо ліпше цукерок. — Я кладу великий палець на четвірку і стою, уткнувшись у неї обличчям, мій указівний палець лежить на волоссі. — Я не на багато виріс за цей час.

— Це нормально.

— Що таке нормально?

— Ну... — Ма жує губу. — Це означає, що все гаразд. Ніяких проблем.

— Глянь, які я маю, натомість, великі м’язи.

Я стрибаю на Ліжку, наче Джек — підкорювач велетнів у чоботах-скороходах.

— Могутні, — каже Ма.

— Велетенські.

— Превеликі.

— Здоровенні.

— Безмірні, — каже Ма.

— Здоровомірні.

Це слово-складанка, коли ми зліплюємо два слова разом.

— Добре вийшло.

— Знаєш, — кажу я їй, — як мені буде десять, то я вже виросту.

— Тану?

— Я ставатиму більшим, і більшим, і більшим, аж поки обернуся на людину.

— Насправді ти вже людина, — заперечує Ма. — Ми обоє люди.

Гадаю, до нас це слово теж пасує. Але особи в Телевізорі зроблені з самих кольорів.

— Ти маєш на увазі жінку з букви ж?

— Так, — відповідаю я, — жінку з хлопчиком у яйці в моєму пузику, і він теж буде справжнім. Або я виросту велетнем, але добрим, отакенним.

І я стрибаю, щоб торкнутися того місця, де Ліжкова Стіна сполучається з похилим Дахом.

— Звучить здорово, — каже Ма.

Її обличчя стає сумним, а це означає, що я сказав щось не те, от тільки я не знаю що.