Кімната: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Але ти сказала, що буде іменинний торт, а який же це іменинний торт, коли на ньому нема п’яти запалених свічок?

Ма важко зітхає.

— Я мала б пояснити ліпше. Ці п’ять шоколадок кажуть, що тобі п’ять років.

— Я не хочу їсти цей торт.

Ненавиджу, коли Ма тихо чекає.

— Смердючий торт.

— Заспокойся, Джеку.

— Треба було попросити свічок як недільний подарунок.

— Ну, того тижня нам потрібні були протибольові пігулки.

— Мені вони взагалі не потрібні — лише тобі! — кричу я.

Ма дивиться так, наче в мене з’явилося нове обличчя, якого їй раніше бачити не траплялося. Тоді вона каже:

— І все ж таки не забувай, що нам годиться просити ті речі, які йому найлегше дістати.

— Таж він може дістати будь-що.

— Ну, так, — каже вона, — тільки йому довелося б неабияк попріти...

— А нащо йому пріти?

— Я маю на увазі, що йому, можливо, довелося б обійти дві чи три крамниці, і це його роздратувало б. А якби він не знайшов того, що ми просили, то, цілком імовірно, ми б узагалі лишилися без недільного подарунка.

— Але, Ма, — сміюся я, — він не ходить у крамниці. Крамниці бувають лише в Телевізорі.

Вона жує губу, а потім дивиться на торт.

— Ну, вибач, я гадала, що шоколадки теж зможуть правити за свічки.

— Дурненька Ма.

— Тупоголова, — ляскає вона себе по лобі.

— Безклепка, — кажу я ніжно.

— Наступного тижня, коли мені буде шість, спробуй дістати свічки.

— Наступного року, — виправляє мене Ма. — Ти хотів сказати: наступного року.

Її очі заплющені. Часом вони склепляються, і тоді Ма мовчить аж цілу хвилину. Коли я був маленький, то думав, що в неї сіла батарейка, як одного разу в Годиннику, і нам треба буде просити як недільний подарунок нову.

— Обіцяєш?

— Обіцяю, — каже вона, розплющуючи очі.

Ма відрізує мені здоровецький шматок торта, а я, коли вона відвертається, цуплю всі п’ять шоколадок — дві червоні, рожеву, зелену й синю.

Ма вигукує:

— О ні, ще одна пропажа! Як же це сталося?