Кімната: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Я вилечу крізь Дахове Віконце в Космічний Простір і гасатиму між планет — вжжж-вжжжж, — кажу я їй. — Я навідаю Дору, і Губку Боба, і всіх моїх друзів. Я заведу собаку й назву його Щасливець.

Ма розпливається в усмішці. Вона кладе Ручку назад на Полицю.

Я питаю її:

— Скільки років тобі мине на твій день народження?

— Двадцять сім.

— Ого!

Здається, мій вигук зовсім не збадьорив її.

Доки у Ванну набирається вода, Ма дістає з Шафи Лабіринт і Форт. Ми склали Лабіринт, коли мені було два рочки; він увесь із картонних трубок з-під туалетного паперу, склеєних як тунелі, що звиваються навсібіч. М’ячик-Стрибунець любить блукати в Лабіринті й ховатися там, і мені раз по раз доводиться кликати його звідти. Я трясу, кручу й перевертаю Лабіринт, аж поки м’ячик викотиться, — хух! Тоді я засуваю в Лабіринт інші речі — наприклад, арахіс, або уламок Синьої пастелі, або коротку суху макаронину. Вони ганяються одне за одним у тунелях, стукаючись і кричачи гу. Я не бачу їх, але прислухаюся крізь картон і здогадуюсь, де вони є. Зубна Щітка хоче звернути за ріг, та я кажу їй: «Вибач, ти занадто довга». І вона стрибає у Форт, щоб охороняти вежу. Форт зроблено з консервних бляшанок і пляшечок з-під вітамінок; ми добудовуємо його щоразу, коли в нас з’являються порожні. З Форту можна бачити всі довколишні шляхи, він пирскає на ворогів киплячою олією, і вони не знають про його потайники, вирізані ножем, ха-ха! Я хотів би взяти Форт у Ванну і гратися ним як островом, однак Ма каже, що вода розклеїть стрічку і він розвалиться.

Ми розв’язуємо наші хвостики і пускаємо волосся по воді. Я лежу на Ма й мовчу; мені подобається слухати удари її серця. Вона дихає, і ми то піднімаємося трохи вгору, то опускаємося вниз. Пісюнчик знай собі плаває.

Сьогодні мій день народження, тому я вибираю, що нам обом надягти. Речі Ма живуть у верхній шухляді Комода, а мої — в нижній. Я вибираю її улюблені сині джинси з червоними стібками. Вона вдягає їх тільки в особливих випадках, бо в них на колінах мотузочки. Собі я вибираю жовту кофту з відлогою, дуже обережно висуваючи шухляду, але її правий край усе одно вискакує, і Ма доводиться стукнути по ньому, щоб засунути назад. Ми вдвох на превелику силу натягаємо на мене кофту з відлогою.

— Може, трохи розширити тобі викот? — каже Ма.

— Нізащо на світі.

Перед гімнастикою ми знімаємо шкарпетки, бо голі ноги не так ковзають по підлозі. Сьогодні для початку я вибираю гру в доріжку. Ми піднімаємо Стіл догори ногами на Ліжко, поверх ставимо Крісло-Гойдалку, а тоді кладемо Килим. Доріжка огинає Ліжко від Шафи до Лампи, вона намальована на Підлозі у формі чорної букви С.

— Гей, дивись, я можу пробігти її туди й назад за шістнадцять кроків.

— Ого! Коли тобі було чотири, ти пробігав її за вісімнадцять кроків, пам’ятаєш? — каже Ма. — А скільки разів ти можеш нині пробігти туди-назад, як гадаєш?

— П’ять.

— А може, п’ять разів по п’ять? Це ж твій улюблений квадрат.

Ми лічимо на пальцях, у мене виходить двадцять шість, але Ма каже, що має вийти двадцять п’ять. Я лічу знову і теж дістаю двадцять п’ять. Ма стежить за Годинником.

— Дванадцять! — кричить вона. — Сімнадцять! Чудовий результат.

Я тяжко дихаю — ху-ху-ху.

— Хутчіш...

Я біжу швидше, ніж літає Супермен.

Тепер черга Ма вправлятися в бігу, а я мушу записати у Шкільному зошиті час, коли вона почне бігти, і час, коли закінчить. Тоді ми рахуємо, як швидко вона пробігла. Сьогодні її результат на дев’ять секунд більший за мій, а це означає, що я переміг, тож я стрибаю вгору-вниз і пирхаю.

— Влаштуймо перегони — хто кого.

— Було б класно, — каже вона, — та пам’ятаєш, як одного разу ми бігли наввипередки і я вдарилася плечем об комод?

Іноді я забуваю якісь речі, але Ма переповідає мені, і я згадую.

Ми знімаємо з Ліжка меблі й кладемо назад Килим — він покриває Доріжку у формі букви С, щоб її не побачив Старий Нік.

Ма вибирає гру в батут, проте на Ліжку підстрибую тільки я, бо Ма може його поламати. Вона коментує:

— Зухвалий молодий чемпіон США зі стрибків у повітрі...

Далі я пропоную гру «Саймон говорить», а тоді Ма каже, що треба знову натягти шкарпетки для гри в мерця, коли треба лежати нерухомо, як морська зірка, розслабивши пальці на ногах, розслабивши пупчик, розслабивши язик, розслабивши навіть мозок. У Ма засвербіло під коліном, і вона ворухнулася, тому я знову виграв.