Мауглі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

У відповідь Мауглі посміхнувся. Йому було смішно думати, що є в його рідних Джунглях щось таке, що може нашкодити йому.

— Я зараз розпалю вогнище, — продовжувала жінка, — і дам тобі гарячого молока. Зніми з себе краще свій вінок, бо від нього йде занадто сильний запах. У такому тісному приміщенні й без нього задушливо.

Мауглі опустився на землю, щось бурмочучи собі під ніс, і всівся, схиливши голову на руки. Цілий вир дивних відчуттів охопив його, і він знову подумав, що отруївся. В голові все крутилося, і він почувався хворим. Хлопець пив молоко великими ковтками, а Мессуа стояла поруч і гладила його по плечу, ще не впевнена, чи перед нею її син, той Нату, з яким вона розлучилася колись, чи якась дивна лісова істота. Але вона таки була задоволена тим, що ця істота принаймні створена із плоті та крові.

— Сину мій, — мовила вона нарешті, — чи говорив тобі хто-небудь, що ти красень серед людей? — При цьому в її очах спалахнула гордість.

— Що ти кажеш? — здивовано запитав Мауглі, бо він, звісно, ніколи не чув нічого такого. Мессуа не відповідала йому, а лише щасливо посміхалася. Її погляд був досить красномовним.

— То я перша кажу це тобі? Думаю, нечасто матері доводиться першою говорити своєму сину такі прекрасні слова. Але ти справді дуже красивий. Я ще ніколи не бачила такого вродливого чоловіка.

Мауглі повернув голову: він намагався поглянути на себе через плече. Мессуа засміялася, спостерігаючи за його невдалими спробами це зробити. Хлопець, хоча й точно не розумів, чому вона так сміється, мимоволі сам почав реготати, а за ним засміялася і дитина.

— Ні, не можна сміятися з брата! — говорила Мессуа, обнімаючи дитину. — Якщо ти будеш хоч наполовину таким красивим, як він, тоді ми знайдемо тобі князівну, і ти роз’їжджатимеш на слонах.

Мауглі не розумів і третини з того, що говорила жінка, хоча й намагався. Він відчував, що його голова починає втомлюватися. Тепле молоко, випите після того, як він пробіг півсотні миль, цілюще подіяло на нього. Він ліг і через хвилину вже міцно спав. А Мессуа сиділа поруч і давала лад волоссю, що падало на очі хлопцю. Вона вкрила його ковдрою і відчувала себе дуже щасливою.

За звичкою Мауглі проспав решту ночі й увесь наступний день — його інстинкт, що ніколи не засинав, підказував: він тут у цілковитій безпеці. Прокинувшись, він так високо підскочив, що вся хатина заходила ходором. Хлопець відчув доторк ковдри і спросоння подумав, що потрапив у пастку. Зупинившись посеред хатини і випроставшись на весь зріст, із ножем у руках, він озирався напівсонний, готовий зустріти невидимого ворога.

Мессуа розсміялася, дивлячись на нього, і запропонувала поїсти. В неї не було нічого, крім кількох сухих пиріжків, підсмажених на вогні, та шматочків старих кислих тамариндів. Але цього було достатньо до вечора, коли Мауглі міг вполювати собі необхідну дичину. З болота віяло свіжим повітрям, яке збуджувало в Мауглі апетит і бажання рухатися. Йому хотілося продовжити свою весняну прогулянку, але дитина сиділа в нього на руках і не відпускала його, а Мессуа страшенно хотіла розчесати його волосся. Вона чесала і співала дитячої пісеньки, то називаючи Мауглі своїм сином, то прохаючи його послати її крихітці якийсь дивовижний подарунок. Двері були зачинені, але Мауглі давно вже чув ззовні звуки, значення яких він добре розумів. Раптом він побачив, що на обличчі Мессуа з’явився жах. Широко відкритими очима вона дивилася на двері, з-під яких виднілися дві сірі лапи. З вулиці чулося тихе завивання Сірого Брата, в якому відчувалося усвідомлення своєї вини, страх і каяття.

— Назад і чекай на мене! Ти не прийшов, коли я кликав тебе, — сказав Мауглі мовою Джунглів, не повертаючи голови, й одразу сірі лапи зникли.

— Тільки не приводь із собою своїх… слуг, — несміливо сказала Мессуа. — Я… ми завжди жили в мирі із Джунглями.

— Він прийшов сюди з миром, — мовив Мауглі, підводячись. — Згадай ту ніч, коли ви пішли до Ханівари. Тоді цілі їхні зграї супроводжували вас. Але я бачу, що й навесні Народ Джунглів не завжди забуває мене. Тепер, мамо, я йду.

Мессуа низько вклонилася йому. Вона й зараз думала, що перед нею лісове божество. Але коли рука Мауглі торкнулася дверей, почуття матері заговорили в ній, і вона, простягнувши руки, кинулася до нього на шию.

— Повернися до нас! — шепотіла вона. — Син ти мій чи ні, благаю, повернися, бо я люблю тебе. Дивися, і він засмучений, що ти йдеш.

Дійсно, дитина, зрозумівши, що людина з блискучим ножем іде, почала плакати.

— Повернися! — повторювала Мессуа. — Вдень і вночі ці двері будуть завжди відчиненими для тебе.

Мауглі відчував, що його горло зводить судома, і він відповів зміненим голосом:

— Я, мабуть, прийду назад.

V

Біля порогу хатини на нього чекав вовк, який одразу кинувся лащитися.

— Тепер я лаятиму тебе, Сірий Брате. Чому ви вчотирьох не приходили до мене так довго, коли я кликав вас?

— Так довго? Але ж це було лише вчора. Я… ми співали в Джунглях. Ми співали Нових Пісень, бо прийшов їхній час. Хіба ти не знаєш?

— Знаю, знаю.

— І тепер, коли час Нових Пісень закінчився, я знову прийшов до тебе по твоєму сліду, — серйозно сказав Сірий Брат. — Я втік від інших і примчав до тебе. Але що з тобою, Маленький Брате? Ти знову спав і їв з Людською Зграєю?

— Якби ви прийшли, коли я кликав, цього б не сталося, — відповів Мауглі, прискорюючи крок.

— А тепер що робитимеш? — запитав Сірий Брат.

Мауглі хотів відповісти, але в цей час на стежині, яка вела від села, з’явилася дівчина в білому сарі. Сірий Брат миттєво зник, а Мауглі заховався у високих колосках біля стежки. Він був так близько від дівчини, що міг торкнутися її руками. Хлопець ледве встиг зникнути за тонкою стіною колосків, як дівчина помітила його рух і злякано скрикнула, подумавши, без сумніву, що то був якийсь дух. Коли вона пройшла, Мауглі розсунув колоски і довго дивився їй услід, доки та не зникла.