Мауглі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Що сталося? — запитав Балу.

— Я бачив Мауглі-Жабеня у Бандар-Лога. Він прохав мене передати тобі від нього звістку, і я прослідкував за мавпами. Вони понесли його за річку в мавпяче місто Холодна Балка. Вони можуть бути там одну ніч, а, можливо, й десять ночей, а може, лише одну годину. Я прохав кажанів стежити за ними протягом ночі. Це усе, що я повинен тобі передати. А тепер — щасливого полювання всім вам. Я поспішаю на відпочинок.

— Хай буде в тебе спокійний сон і повний шлунок, Ранне! — закричала йому навздогін Багіра. — Я не забуду тебе під час мого найближчого полювання і відкладу лише для тебе одного цілу голову, о кращий з шулік!

— Дрібниці, не варто! Ваше дитинча знає Чарівні Слова Джунглів, і я не міг відмовити у його проханні. — Ранн зробив кілька кіл і полетів на ночівлю.

— Він не забув моєї науки! — задоволено відзначив Балу. — Подумай лишень, таке мале, а пам’ятає Чарівні Слова для птахів, і до того ж у таку хвилину, коли його тягнуть по деревах!

— Мабуть, ти добре вбив у нього свою науку, Балу. Я теж пишаюся ним. А тепер нам потрібно поспішати до Холодної Балки.

Усі троє знали, де це, але майже ніхто з мешканців Джунглів не ходив туди. Адже Холодна Балка була незвичним місцем — то було старе зруйноване місто, яке залишили люди (а звірі не оселяться там, де жила людина). Лише вепр інколи заходив туди, але Мисливський Народ Джунглів уникав Холодної Балки. Тільки мавпи не соромилися селитися тут, якщо взагалі можна сказати про них, що вони десь оселяються. Інші звірі, які поважали себе, оминали це місце й заходили туди лише під час сильних посух, бо в напівзруйнованих водоймищах старого міста завжди можна було знайти трохи води.

— Ми будемо там не раніше ніж опівночі, та й то, якщо підемо скоріше, — сказала Багіра, позираючи на Балу, який мав дуже стурбований вигляд.

— Я намагаюся рухатись якомога швидше, — відгукнувся ведмідь.

— Ти, Балу, краще й не поспішай за нами. Йди по наших слідах, а ми удвох із Каа підемо вперед. Адже тобі нас не наздогнати, — сказала Багіра.

— Я не пастиму задніх, попри те що в тебе чотири лапи, — самовдоволено мовив пітон, і обидва мисливці рушили в дорогу.

Балу намагався бігти за ними, але йому потрібно було перепочити — і Багіра з Каа зникли в гущавині лісу. Пітон не говорив ані слова і стрілою мчав уперед, не відстаючи від пантери. Їхній шлях перетинав гірський потік, через який Багіра перемайнула одним стрибком, а Каа мав його перепливти. Тому він опинився позаду, але на другому березі річки знову наздогнав пантеру.

— Присягаюся зламаним замком, який дав мені свободу, ти непогано бігаєш! — сказала Багіра, коли в Джунглях запала нічна темрява.

— Це завжди трапляється зі мною, коли я голодний. До того ж вони дражнили мене… плямистою… жабою?

— Черв’яком, земляним черв’яком, та ще й жовтим земляним черв’яком.

— Негідники! Швидше вперед! — І Каа витягнувся, шукаючи найкоротший шлях.

V

А Мавпяче Плем’я в Холодній Балці й не здогадувалося про те, що задумали друзі Мауглі. Бандар-Ліг притягли хлопчика в залишене місто і, забувши про все на світі, почали розважатися.

Мауглі ніколи раніше не бачив індійського міста, і хоча навколо були самі руїни, воно дуже йому сподобалося і здалося дуже красивим. Якийсь раджа давно побудував це містечко на невисокій горі. Ще можна було відшукати сліди бруківок, які вели до міських воріт. Колоди від них збереглися й висіли на іржавих петлях. Дерева вросли корінням у стіни й височіли над ними. Зубці на стінах кришилися й обсипалися, а з бійниць і вікон башт вибилися густі пасма витких рослин. Вершину гори увінчував палац з обваленою покрівлею. Мармур, яким було викладено водойми, потріскався, і вода з фонтанів пішла в глибокі щілини. Внутрішні подвір’я, де тримали приручених слонів, поросли травою і деревами. Зі стін палацу можна було побачити ряди будинків без дахів, які нагадували порожні чарунки бджолиних стільників, старих, почорнілих і вкритих пліснявою. На перехресті чотирьох доріг посеред невеликої площі стояла безформна кам’яна брила, яка була, без сумніву, якоюсь святинею. На розі вулиць можна було знайти залишки громадських криниць, зарослих густою травою, на банях храмів височіли дикі фігові дерева. Мавпи називали це місто своїм і говорили всім, що зневажають Народ Джунглів, бо той живе просто в лісі. Але вони не знали, що це за споруди, для чого вони були збудовані та як ними користуватися.

Прийшовши сюди, мавпи сідали колом в головній залі палацу, де раніше збиралася придворна рада, і починали з найсерйознішим виглядом шукати одне в одного бліх, думаючи, що саме цим займаються люди. Потім вони бігали по стінах і покрівлях, збираючи каміння та шматки штукатурки, і складали їх по кутках кімнат, але одразу й забували про свою справу й кидали її. Інколи мавпи збиралися купами й билися, при цьому жахливо кричали, але скоро починали грати знову; або видершись на апельсинові дерева, зривали з них плоди й квіти. Одні лазили скрізь, по всіх кутках і темних коридорах, підземних ходах, одразу забуваючи про те, що перед цим побачили. Інші парами чи невеликими групами походжали терасами палацу, впевнені, що поводяться зовсім як люди.

Коли вони втамовували спрагу біля водойм чи ставків, то бруднили й каламутили воду, та ще й сварилися. Кружляючи натовпом, мавпи волали: «У Джунглях наймудріше, найдобріше, найсильніше і найкмітливіше плем’я — Бандар-Ліг». Утомившись від того, чим вони займалися у своєму місті, мавпи поверталися на дерева в сусідній ліс, намагаючись привернути до себе увагу мешканців Джунглів.

Мауглі суворо ставився до Закону Джунглів; йому дуже не сподобався спосіб життя мавп, якого він не міг зрозуміти. Вони притягли хлопчика в Холодну Балку вже на захід сонця, тож не дивно, що він хотів спати після такої тривалої подорожі. Мавпи ж замість того, щоб дати йому перепочити, взялися за руки й почали танцювати навколо та співати дурних пісень. Одна з мавп надумала виголосити промову. Вона говорила, що викрадення Мауглі відкриває нову сторінку в історії Бандар-Лога, тому що скоро він навчить їх сплітати разом гілки та стебла, щоб вони могли захищатися від холоду й дощів. І коли хлопчик взяв стеблину повзучої рослини й почав крутити її в руках, то всі мавпи одразу ж зробили те саме. Але за кілька хвилин це їм набридло, і вони почали хапати одне одного за хвости й стрибати, здіймаючи шалений галас.

— Я хочу їсти, — крикнув Мауглі. — Я зовсім не знаю цієї місцевості, тому дайте мені чогось поїсти або дозвольте самому піти на полювання.

Два чи три десятки мавп одразу побігли на пошуки горіхів. Але в дорозі вони побилися, загубили більшу частину того, що зібрали, і вирішили, що з такою невеликою кількістю зібраних плодів не варто повертатися. Мауглі змучився від голоду й нудьги. Він пішов блукати містом, вигукуючи час від часу мисливські заклики, але всі його спроби почути від когось відповідь були марними — скоро хлопчик зрозумів, що місце, куди він потрапив, погане.

«Чистісінька правда все те, що говорив мені Балу про плем’я Бандар-Ліг, — думав Мауглі. — У них немає ні Закону, ні Мисливського заклику, ні ватажка — нічого, крім беззмістовних слів і маленьких чіпких, злодійкуватих рук. І якщо мені доведеться загинути тут, то в цьому буду винен лише я сам. Потрібно, однак, спробувати повернутися в мої рідні Джунглі. Без сумніву, Балу приб’є мене, але це таки краще, ніж зривати листя з племенем Бандар-Ліг».

Тільки-но Мауглі підійшов до міської стіни, як мавпи кинулися до нього й потягли назад. Вони намагалися пояснити, щипаючи його, що він не розуміє, яке це щастя — потрапити до них, і як він має дякувати. Хлопчик стиснув зуби і, не сказавши жодного слова, пішов за мавпами на терасу, розташовану над водоймами з червоного піщаника, до половини заповненими дощовою водою. Посередині тераси височів павільйон з білого мармуру, побудований для княгинь, що жили тут сотні років тому. Баня палацу провалилася, загородивши уламками коридор, через який княгині зазвичай виходили з палацу. Стіни були оздоблені чудовим різьбленням і сяяли агатом, сердоліком, лазур’ю. Зійшов місяць, і тіні від цих ажурних прикрас лягли на терасі, як чорне оксамитове мереживо. Злий, голодний і сонний Мауглі не зміг стримати сміху, коли мавпи вдвадцяте почали доводити йому, яке це мудре, сильне велике плем’я і яким божевіллям з його боку була спроба залишити їх.

— Ми великий народ. Ми вільний народ! На нас усі дивляться й дивуються. Ми, безперечно, найповажніший народ у Джунглях! Так думаємо всі ми, отже, так і є насправді, — кричали мавпи. — Якщо ти щойно дізнався правду про нас, то можеш повідомити її всім мешканцям Джунглів, щоб вони нарешті зрозуміли, хто ми такі. А тепер ми розповімо тобі все найдивовижніше про нас.

Мауглі не заперечував, і мавпи, скупчившись сотнями на терасі, слухали промови своїх ораторів, які оспівували Бандар-Ліг. Якщо якийсь промовець замовкав, щоб перепочити, то вся тисячна юрба кричала:

— Це все правда! Ми всі так думаємо!