Мауглі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Не залишай нас назавжди! — сказав Батько Вовк. — Повернися ще раз, наше дороге мудре Жабеня! Ми вже старішаємо, я і твоя мати.

— Тож повернися побачитися з нами, — додала Мати Вовчиця, — повернися хоч раз, мій голий маленький сину! Скажу тобі на прощання, скажу тобі на вухо, що я любила тебе, людське дитинча, більше, ніж рідних дітей.

— Я повернуся до вас, обов’язково повернуся, — говорив Мауглі. — Я прийду для того, щоб покласти шкіру Шер-Хана на Скелі Ради. Тож не забувайте мене! Скажіть усім у Джунглях, кого я знав, щоб вони мене не забували!

Роса вже блищала на землі, коли Мауглі спускався з гори, щоб повернутися до тих таємничих істот, що їх називають людьми.

Полювання Каа

І

Усе, про що йтиметься в цьому розділі, сталося ще до того, як Мауглі вирішив залишити Сіонійську Вовчу Зграю, щоб помститися Шер-Хану. Це відбувалося в той час, коли Балу навчав Мауглі Закону Джунглів. Великий, старий і серйозний бурий ведмідь був у захваті від такого здібного учня. Наука в молодих вовків була нескладна: вони вивчали із Закону Джунглів лише ті правила, які стосувалися їхньої Зграї чи племені, й залишали свого учителя, тільки-но були спроможні повторити без заминки мисливську приповідку: «КРОК НАШ НЕ РОБИТЬ ШУМУ. В ТЕМРЯВІ ОКО ВСЕ БАЧИТЬ. ВУХО ВІДЧУВАЄ ДИХАННЯ ВІТРУ. ЗУБ НАШ ІСКРИТЬСЯ, МОВ ПЕРЛИ ЯСКРАВІ. ТАК ВПІЗНАЄМО БРАТІВ УСІХ НАШИХ. ТІЛЬКИ ТАБАКІ-ШАКАЛ НАМ НЕ БРАТ, ТІЛЬКИ ГІЄНУ ДО НАС НЕ ПРИЙМАЄМ». Але Мауглі, як дитинча людини, повинен був знати набагато більше, ніж молоді вовки. Часто звідкись здалеку приходила Багіра, щоб подивитися на свого улюбленця й помилуватися ним, коли він відповідав Балу вивчений урок. Хлопчик скоро навчився чудово лазити по деревах і плавати в річці. Тому Балу, знавець усіх законів Джунглів, вважав необхідним навчити Мауглі Закону Лісовому й Закону Водному. Мауглі повинен був знати, як відрізнити гнилу гілку від здорової; які приємні слова треба казати диким бджолам, коли доведеться проходити повз їхній рій на висоті півсотні футів над землею; як треба вибачитися перед кажаном Мангом, якщо випадково потурбуєш його сон серед білого дня, зачепивши гілку, на якій той відпочиває… Жоден мешканець Джунглів не любить, щоб порушували його спокій, і кожен, кого даремно потурбували, одразу кидається на винуватця. Потім Мауглі вивчив Заклик Чужоземного Мисливця на той випадок, якщо йому доведеться полювати в інших місцях, де його не знають. Цей заклик необхідно голосно повторювати, зайшовши в чужі володіння, доки хтось із мешканців Джунглів не відповість. Цей заклик, у перекладі на людську мову, означає: «Дозвольте полювати у вас, бо я голодний». Відповідь зазвичай така: «Полюй, але лише для того, щоб наїстися, а не для розваги».

Ось як багато потрібно було вивчити Мауглі. І він зростав, сотні разів повторюючи одне й те саме, доки міцно не засвоював урок.

Але Балу вимагав від свого учня неможливого. Якось Багіра знайшла Мауглі дуже засмученим, до того ж зі слідами ляпасів. Балу ж невдоволено бурмотів:

— Якщо він людське дитинча, то він повинен знати весь Закон Джунглів.

— Але подумай добре, Балу: він ще зовсім маленький, — заперечила пантера, яка дуже жаліла Мауглі, й, мабуть, розпестила б його, якби займалася вихованням хлопчика. — Хіба можуть у такій маленькій голівці поміститися всі ці мудрування?

— У Джунглях ні з ким не панькаються, особливо з маленькими голівками. Ось чому я хочу змусити Мауглі вивчити все, що може бути йому корисним. Але, звичайно, для цього доводиться інколи й ляпаса дати, щоб не забував. Та я б’ю його дуже обережно, дуже м’яко!

— М’яко! Чи тобі говорити про м’якість, старий Балу, з твоєю залізною лапою? — докірливо загарчала Багіра. — Дивися, його обличчя пухле від твоєї ніжності. Ну й важка в тебе наука!

— Нехай краще він розпухне з голови до п’ят від ляпасів, які я ніколи не даю зозла, ніж потрапить у якусь халепу через своє незнання, — серйозно відповів Балу. — Тепер Мауглі вивчає Чарівні Слова, які повинні захистити його від птахів і зміїного роду. Хлопець буде знати всі заклинання, які допоможуть йому вберегтися від нападів будь-яких мешканців Джунглів. Якщо він захоче звернутися до когось з них за допомогою, то стануть в пригоді певні слова. Хіба це не коштує кількох ляпасів?

— Усе це, звичайно, дуже добре. Але ж ти можеш його і вбити. Забув, що він не дерево, на якому ти гостриш свої довгі тупі кігті?.. Та годі про це. Я хочу почути, що це за Чарівні Слова, хоча, звісно, мені вони й не потрібні, я ж не звикла просити когось про допомогу. —

І Багіра витягнула лапу, розпустивши свої криві довгі кігті, що виблискували блакитнувато-сталевим світлом. — Та все ж було б цікаво послухати ці Слова.

— Я покличу Мауглі, нехай він повторить їх тобі. Маленький Брате, ходи-но до нас.

— Моя голова гуде, мов пень із роєм бджіл, — сказав хлопчик, шморгаючи носом і злізаючи з дерева, куди він видерся подалі від свого вчителя. Він був дуже засмучений. Спустившись на землю, Мауглі сказав: — Я зліз заради Багіри, та аж ніяк не заради тебе, старий жирний Балу!

— Це не має значення, до кого ти зліз, — відповідав Балу, хоча насправді він так не вважав. — Повтори-но для Багіри ті заклинання, які ти вивчив сьогодні.

— Які саме? Для яких мешканців Джунглів? — запитав Мауглі, хизуючись тим, що він може вразити різними знаннями. — Адже в Джунглях є багато мов, і я знаю їх усі.

— Ти знаєш ще дуже небагато. Бачиш, Багіро, які вони всі невдячні. Адже жоден з молодих вовків, яких я навчав, не прийде потім подякувати своєму наставнику. Скажи-но хоча б Слово до Мисливського Народу.

— Я і ви однієї крові, — сказав Мауглі, намагаючись вимовляти слова так, як учив його Балу і як вимовляють їх справжні Мисливці Джунглів.

— Добре. Тепер скажи Слово до Птахів.

Мауглі відповів, закінчивши своє Слово криком Шуліки.

— Ну а тепер Зміїне Слово, — сказала Багіра. У відповідь вона почула дивні звуки, шипіння, свист, і Мауглі, в захваті від власних успіхів, стрибнув на Багіру й почав витанцьовувати на її м’якому боці, передражнюючи Балу.

— Тож бачиш сам, що немарними були мої ляпаси! — ніжно сказав Балу. — Прийде час, і ти вдячно згадаєш мене. — Потім ведмідь звернувся до Багіри й почав їй розповідати, як важко було отримати ці «Чарівні Слова», як випрошував він їх у Гаті, дикого слона, який знає все; як Гаті взяв із собою Мауглі до озера, щоб послухати Зміїне Слово, яке Балу не може вимовити. Ведмідь гадав, що тепер Мауглі може почуватися в Джунглях у безпеці, бо ні змія, ні птах, ні звір не чіпатимуть його.

— Хлопцю нема кого боятися, — самовпевнено говорив Балу, погладжуючи широкою лапою свій товстий пухнастий живіт.

«Так, нема кого боятися, крім народу його власного племені», — повторила подумки Багіра і звернулася до Мауглі: