Мауглі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Вдалого полювання! — закричав з чималої відстані Балу і присів на задні лапи.

Як інші змії цієї породи, Каа недочував і спочатку не розібрав привітання мисливців, що йшли до нього. Тому він спочатку підібгав свій довгий тулуб, пригнув голову й приготувався про всяк випадок до нападу.

— Щасливого полювання й вам, — нарешті відповів він. — Та це ти, Балу? Як ти опинився тут? Вдалого полювання, Багіро! З нас трьох є принаймні один, хто із задоволенням пообідав би, ну хоча б оленицею чи молодою антилопою. Я відчуваю, що порожній, як висохлий старий колодязь.

— А ми полювали й випадково зайшли сюди, — сказав Балу, наче йому байдуже. Він знав, що Каа ніколи не можна підганяти: пітон надто важкий на підйом.

— Сподіваюся, ви дозволите мені вирушити з вами, — мовив Каа. — Чи на один удар більше, а чи менше, це для тебе, Багіро, та й для тебе, Балу, дрібниці. А я — інша справа; мені доводиться очікувати свого щастя цілими днями й ночами, причаївшись десь на лісовій стежці, або годинами дертися вночі, щоб поласувати якоюсь мавпою. Та й ця їжа зараз рідкість. Хіба так було за часів моєї молодості! Сама гниль та сухі гілки, — от-от зірвешся й упадеш у провалля.

— Чи не тому все так відбувається, шановний Каа, що ти сам зараз став важчим, ніж за днів твоєї молодості? — запитав Балу.

— Дійсно, я трошки задовгий, і таки добряче задовгий, — відповів Каа, гордовито поглядаючи на свій тулуб і звиваючись. — Але де в чому винні й сучасні молоді гілки. Я мало не впав під час мого останнього полювання. Посковзнувся й не встиг вчасно хвостом зачепитися за дерево — мій необережний крок розбудив тоді весь Бандар-Ліг. І лаяли вони мене тоді останніми словами.

— Пригадую щось таке: «Безногий жовтий земляний черв’як», — наче про себе пробурмотіла Багіра, вдаючи, ніби намагається щось пригадати.

— Сс!.. Як? Як? Вони так називали мене?! Я тоді не розчув. Такими словами, Багіро, ти кажеш, вони дражнили мене?!

— Щось таке почула я, коли сяяв останній місяць. Точно не скажу, адже ми ніколи не звертаємо уваги на те, що відбувається в мавп. Вони, пригадую, плели різні дурниці, наче ти став зовсім беззубим і зараз наважуєшся нападати лише на козенят, бо рогів дорослого цапа боїшся. Та ти не бери до уваги всі ці теревені! Немає такої підлоти, на яку б не був здатен цей Бандар-Ліг.

Зазвичай змії, а надто такі старі поважні пітони, як Каа, рідко виказують свій гнів. Але цього разу Балу й Багіра із задоволенням помітили, що шийні м’язи Каа роздулися від обурення, яке той ледь стримував.

Трохи заспокоївшись, пітон сказав:

— Плем’я Бандар-Ліг вирішило перебратися в інше місце. Коли я грівся на сонці, то чув мавпячі крики з верхівок дерев.

— І ми… і ми теж йдемо слідами Бандар-Лога, — збентежено сказав Балу. Йому вперше у житті доводилося говорити відкрито перед мисливцем Джунглів, що він цікавиться справами мавп. І від сорому він ледь вимовляв слова.

Каа здивовано поглянув на ведмедя.

— Без сумніву, якісь дуже важливі обставини змусили двох таких славетних мисливців — я думаю, навіть ватажків своїх племен, — вирушити раптом слідами Бандар-Лога, — дуже люб’язно, але з неприхованою цікавістю припустив пітон.

— Так, у нас справа, — почав Балу, — хоча я зараз лише звичайний учитель Закону в Сіонійській Зграї, а Багіра…

— А Багіра — просто Багіра, — відрубала чорна пантера, перериваючи Балу і клацаючи щелепами, бо вона зовсім не хотіла бути скромною.

— Так, Каа, у нас важливі справи. Ці негідники, які крадуть горіхи й зривають пальмове листя, викрали в нас сьогодні людське дитинча, про яке ти, мабуть, щось чув.

— Так, пригадую, Іккі — до речі, як він хизується своїми голками! — так от, саме цей Іккі казав мені про людське дитинча, якого прийняла Вовча Зграя, але я тоді не повірив йому. Іккі завжди має цілий віз різних історій, але завжди їх плутає, до того ж він заїка, і так погано розповідає…

— Але все те, що він сказав про людське дитинча, правда, — продовжував Балу. — Це найрозумніший, найкмітливіший і найсильніший з усіх людських дітей. Він — мій учень і, мабуть, з часом уславить ім’я Балу на всі Джунглі. Я… ми дуже любимо його, Каа.

— Тс! Тс! — прошипів Каа, хитаючи головою. — І я знав у свій час, що таке любов, і я міг би дещо розповісти…

— Краще зачекаємо для цього місячної ночі, коли всі будемо ситі — тоді ми зможемо оцінити твої розповіді, Каа, — перервала його Багіра. — А тепер краще до справи. Наше людське дитинча потрапило до рук Бандар-Лога, а ми знаємо, що це плем’я у Джунглях боїться лише одного Каа.

— Так, справді. Вони бояться лише мене, і у них є на це серйозні причини, — самовдоволено сказав Каа. — Балакучі, безумні, хвалькуваті, безрозсудні — ось що можна сказати про мавп. І це дуже погано, що людське дитинча потрапило до їхніх лап. Коли їм набридає зривати горіхи з дерев, вони кидають їх униз. Трапляється, що цілими днями вони гасають з якоюсь гілкою, думаючи, що роблять щось незвичайне, а потім ні сіло ні впало ламають її навпіл і кидають. Я не заздрю людському дитинчаті, якщо він потрапив до їхніх лап. То вони дражнили мене, кажеш, жовтою рибою, чи не так?

— Черв’яком, а не рибою — черв’яком, жовтим земляним черв’яком, і не лише так, а ще й останніми словами, які я навіть не можу вимовити, такі вони погані.

— Ми нагадаємо їм, як слід говорити про свого володаря! Ми підлатаємо їхню куцу пам’ять! Скажіть мені, куди пішли мавпи з вашим дитинчам?

— Лише Джунглі знають це. Здається, що на захід, — відповів Балу. — Ми думали, ти знаєш це, Каа.

— Я? З якого дива? Я хапаю їх, коли вони є поряд, але не полюю на плем’я Бандар-Ліг, як не полюю на жаб та подібну мерзоту.

— Вгору! Погляньте вгору! Агов, Багіро, Балу з Сіонійської Зграї, погляньте вгору!

Всі троє звели очі догори, щоб дізнатися, хто це гукав, і побачили, що шуліка Ранн ширяє над ними, граючи крилами в промінні вечірнього сонця. Наближався час, коли Ранн мав летіти на нічний відпочинок після денних турбот. Цілих півдня шугав він над Джунглями в усіх напрямках, виглядаючи ведмедя з Сіонійської Зграї серед густого листя.