Мауглі: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Я… я могла крикнути щось під час бою, не тямлячи себе, — спантеличено відповіла пантера. — А ти, Балу, не поранений?

— Та я досі ще не певен, чи не розірвали вони мене на сотню шматочків, — пробурмотів Балу, трусячи по черзі лапами. — Як вони мене побили! Нема місця на моєму тілі, яке б не боліло! Каа, ми сьогодні завдячуємо тобі нашим життям — я і Багіра.

— Дрібниці! А де ж людське дитинча? — запитав Каа.

— Я тут, у пастці, я не можу сам видертися звідси, — кричав Мауглі через баню з проваленим верхом.

— Заберіть його звідси! Він витанцьовує, як павич Мао, і передушить наших дитинчат, — шипіли кобри всередині палацу, де був хлопчик.

— Ти диви, який молодець! — з подивом мовив Каа. — У нього скрізь друзі, у вашого людського дитинчати! Нумо, хлопче, відсунься вбік, а ви, Отруйне Плем’я, заховайтеся: я зараз проб’ю стінку.

Каа уважно оглянув будівлю й зупинив свій погляд на тій ділянці стіни, де решітка потріскалася. Він спочатку двічі-тричі легко вдарив головою, наче оцінюючи ситуацію, а потім, піднявши голову футів на шість над землею, ударив кілька разів по-справжньому. Різьблена будівля не витримала й завалилася, здійнявши хмару пилу. Коли пилюка вляглася, в отворі, що утворився, з’явився Мауглі й одразу кинувся в обійми своїх друзів, перестрибуючи по черзі від Багіри до Балу.

— Ти неушкоджений? — запитував у нього ведмідь з усією ніжністю, на яку був здатен.

— Я злий, голодний, але зовсім неушкоджений. Ой, леле, ви обидва дуже постраждали! На вас кров!

— Ну, не лише ми, інші постраждали більше, — сказала Багіра, облизуючи лапи й позираючи на мертвих мавп, які валялися на терасі навколо.

— Це все дрібниці, не варто й говорити. Добре, що ти цілий, моя гордосте, моє маленьке Жабеня, — гарчав Балу.

— Чи не краще залишити ніжності на потім, — сказала Багіра таким суворим голосом, що навіть Мауглі поглянув на неї здивовано. — Не забувайте, що тут Каа, якому ми завдячуємо перемогою, а ти, Мауглі, — своїм життям. Подякуй йому за нашими звичаями, хлопчику.

Мауглі подивився вбік і лише зараз помітив величезного пітона, голова якого хиталася просто над його головою.

— То це і є ваше людське дитинча? — промовив Каа. — Яка в нього ніжна шкіра, і як він схожий на плем’я Бандар-Ліг! Дивися, малюк, будь обережним, бо я можу в сутінках прийняти тебе за мавпу: коли в мене сходить шкіра, мій зір слабшає.

— Я і ти, ми обидва однієї крові, — прошипів у відповідь Мауглі. — Сьогодні ти врятував моє життя, і я не забуду цього. Моя здобич буде твоєю здобиччю, якщо ти будеш голодним, Каа.

— О, щиро дякую, Маленький Брате, — сказав Каа, сяючи очима. — А що ж може здобути такий сміливий мисливець? Я запитую, бо не проти колись пополювати з тобою.

— Я нікого не вбиваю, бо ще замалий. Але я вмію заганяти кіз до справжніх мисливців. Коли твій шлунок буде порожнім, приходь до мене, і ти побачиш, чи це справді так. У мене тут досить спритності, — говорив Мауглі, показуючи свої руки, — і якщо ти потрапиш у пастку, я зможу повернути тобі борг, як і Багірі, й Балу. Бажаю вам вдалого полювання.

— Добре сказав, — пробурмотів ведмідь.

Пітон наблизив голову до плеча Мауглі.

— Смілива душа й спритний язик! — сказав він. — Ти далеко підеш у наших Джунглях, дитинча! Ну а тепер краще йди звідси зі своїми друзями. Рушай спати, тому що місяць сідає, і скоро почнеться таке видовище, на яке тобі краще не дивитися.

Місяць заходив за схил гори, і в його промінні ряди мавп, які вишикувалися вздовж стін та зубців башт здавалися якимись живими тремтливими статуетками. Балу пішов до водойми попити, а Багіра давала лад своєму хутру. Каа в той час виповз на середину тераси і, широко роззявивши пащу, дзвінко стиснув щелепи. Почувся різкий звук, від якого всі мавпи, що не зводили з пітона очей, здригнулися.

— Місяць заходить, — сказав він. — Чи для вас достатньо світла?

Над стінами почулося жалібне скиглення, схоже на плач вітру:

— Ми бачимо, Каа.

— Чудово. Тепер почнеться танок. Танок голоду. Сидіть тихо й дивіться.

Він скрутився в два і три великих кола, погойдуючи з боку в бік головою. Потім пітон вирішив утворити різні фігури: вісімки, м’які трикутники, що перетворювалися на квадрати і п’ятикутники. Він повільно звивав й розгортав свій безкінечний тулуб, ні на хвилину не зупиняючись, не пришвидшуючи й не уповільнюючи своїх рухів, ні на мить не припиняючи свого шипіння. Поступово темнішало, і кільця, що розгорталися та згорталися, зливалися разом в одну рухливу масу чогось величезного, безформного, звідки долинало шипіння, свист, шурхіт зміїної шкіри.

Балу й Багіра стояли непорушні, закам’янілі; вони хрипко стогнали, шерсть на спинах ставала дибки. А Мауглі бачив усе це, дивився і нічого не розумів.

— Бандар-Ліг, — почувся нарешті голос Каа. — Чи можете ви поворухнути ногою або рукою без мого наказу? Відповідайте.

— Без твого дозволу ми не можемо поворухнути ні ногою, ні рукою, о могутній Каа.

— Прекрасно. Підсуньтеся до мене на один крок.