Кров Амбера: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— При чому тут влада?

— Влада, сила, нарешті міць — все це суть одне і те ж, та й позначаються вони в англійській мові одним словом.

— Може, й так, — відповіла Джулія. — Але, що спільного, насправді, між потужністю і грошима?

— Гроші купують різні речі, — посміхнувся Люк. — А міць змушує різні речі підкорятися. Якщо у тебе коли-небудь з'явиться можливість вибору, то вибирай міць.

Звичайна слабка посмішка Гейл розтанула, і обличчя її прийняло дуже серйозний вираз.

— Я не вважаю, що міць повинна бути метою сама по собі, — сказала вона. — Її набувають тільки для певного застосування.

Джулія розсміялася.

— А що поганого в захопленні міццю? — Запитала вона. — Мені це здається дуже кумедним.

— Тільки поки не зіткнешся з ще більшою міццю, — зронив Люк.

— Тоді, виходить, треба мислити об'єктивно, — відрубала Джулія.

— Це неправильно, — заперечила Гейл. — У кожного є обов'язки, відповідальність, і вони стоять на першому місці.

Люк тут же перевів погляд на неї і кивнув.

— Мораль можна не згадувати, — заявила Джулія.

— Ні, не можна, — відгукнувся Люк.

— Не згодна, — заперечила вона.

Люк знизав плечима.

— Вона права, — втрутилася несподівано Гейл. — На мій погляд, обов'язок і мораль — не одне і те ж.

— Ну, якщо у тебе є якийсь обов'язок, — сказав Люк, — щось таке, що ти обов'язково повинна зробити — скажімо, справа честі — то це стає твоєю мораллю.

Джулія подивилася на Люка, потім на Гейл.

— Це означає, що ми тільки що на чомусь зійшлися в поглядах? — запитала вона.

— Ні, — відповів Люк, — по-моєму, не зійшлися.

Гейл сьорбнув пива.

— Ти говориш про особистий кодекс честі, який не обов'язково повинен мати щось спільне з загальноприйнятою мораллю.

— Правильно, — погодився Люк.

— Тоді це насправді не мораль. Ти говориш тільки про обов'язок.

— Щодо обов'язку ти права, — відповів Люк. — Але все одно це мораль.

— Мораль — це цінність цивілізації, — сказала вона.

— Ніякої такої цивілізації не існує, — відрубав Люк. — Це слово означає лише мистецтво жити в містах.

— Гаразд, припустимо, тоді культури, — поправила вона.

— Культурні цінності відносні, — посміхнувся Люк, — і мої стверджують, що правий я.