Кров Амбера: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Син погибелі! — Вилаялася вона і спробувала плюнути мені в обличчя, але для цього у неї, мабуть, надто пересохло в роті.

Я злегка натягнув фракіра, і вона знову закашлялась.

— Неправильна відповідь, — докорив я її. — Спробуй ще раз.

Але тут вона посміхнулася, і її погляд перемістився на якусь точку у мене за спиною. Не даючи фракіру ослабнути, я ризикнув швидко озирнутися. Повітря позаду і праворуч від мене почало мерехтіти, явно готуючи грунт для чийогось проходу по Карті.

В даний момент я не відчував себе здатним впоратися з додатковою загрозою, і тому засунув руку в кишеню і витягнув жменю власних Карт. Верхньою виявилася Флора. Відмінно. Підійде.

Я штовхнув до неї свою думку, крізь слабке світло, за обличчя на Карті. Відчувши її відвернуту чимось увагу, я зрозумів, що незабаром воно змінилося раптової пильністю.

Потім:

— Так?..

— Проведи мене! Швидше!

— Це терміново? — Запитала вона.

— Та вже краще тобі повірити в це, — відгукнувся я.

— Е… Добре. Переходь.

Я побачив Флору в ліжку. Зображення стало чіткіше, ще чіткіше. Вона простягла руку.

Я потягнувся вперед і взявся за неї. І рушив уперед, як раз, коли почув задзвенілий голос Люка, який закричав:

— Стій!

Я продовжував перехід, тягнучи за собою Ясру. Вона спробувала потягнути в зворотний бік і зуміла зупинити мене, коли я спіткнувся об край ліжку. Ось тоді я і помітив темноволосого бородатого чоловіка, який втупився на мене виряченими очима, з протилежного краю ліжка.

— Хто?.. Що?… — Почав було він, коли я похмуро посміхнувся і відновив рівновагу.

За спиною моєї полонянки в полі зору з'явився темний силует Люка. Він потягнувся вперед і схопив Ясру за руку, потягнувши її геть від мене. Вона видала ледве чутний стогін, так як цей рух ще тугіше затягнув фракіра на її шиї.

Прокляття! Що ж тепер?

Раптово Флора схопилася з спотвореним лицем, надушена лавандою ковдра впала на підлогу, коли вона з дивною швидкістю викинула вперед кулак.

— Ах ти, сука! — Закричала вона. — Пам'ятаєш мене?

Удар прийшовся Ясрі на щелепу, і я ледве зумів вивільнити фракіра, щоб не полетіти разом з нею в чекаючі обійми Люка.

І він, і вона розтанули. Мерехтіння зникло.

Тим часом темноволосий хлопець видерся з ліжка і став гарячково збирати предмети свого гардеробу. Як тільки він згріб їх усі, то навіть не потрудився нічого надіти, а просто позадкував до дверей, тримаючи їх перед собою.

— Роне! Ти куди? — Запитала Флора.

— Геть! — Відповів він і, відкривши двері, зник за ними.

— Гей! Почекай!

— Ні за що! — Донеслася відповідь з сусідньої кімнати.

— Прокляття! — Вона пропалила мене поглядом. — У тебе якийсь дар псувати людям особисте життя, — потім вона окликнула його: — Роне! Як щодо обіду?

— Мені треба навідатися до свого психолога-аналітика, — долинув його голос, а незабаром після цього грюкнули вхідні двері.