Кров Амбера: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

З'явився півмісяць неба з парою зірок на нижньому розі. Він розширився і я почув важке дихання і кряхтіння, як мені здалося, двох чоловік.

У мене просто руки засвербіли, коли я відчув порцію адреналіну в крові. Я не розраховував, що Люк призведе ще кого-небудь з собою. Мій нескладний, захищений від дурня план міг виявитися беззахисним проти цього, і, значить, цим дурнем буду я.

Валун тепер зарухався швидше, і часу не залишалося навіть на прокляття, так як мій мозок посилено запрацював, зосередившись на розробці плану необхідних дій.

Я викликав образ Логруса, і він отримав форму у мене перед очима. Я піднявся на ноги, все ще притискаючись до стіни, і почав рухати руками в відповідності до трохи безсистемних двох відгалужень цього фантома. До того часу, як я домігся задовільної стиковки, шум нагорі припинився.

Отвір тепер був вільним. Через кілька секунд ліхтар підвели і піднесли до нього.

Я ступив у центр печери і витягнув руки. Коли в полі зору наді мною з'явилися темні постаті невисокого зросту, мій початковий план був повністю скасований. Обидва тримали в правих руках оголені кинджали. І ні той ні інший не був схожий на Люка.

Я потягнувся вперед логрусовими відростками і взяв обох за горло. І здавлював до тих пір, поки вони не звалилися. Я потримав їх ще трохи, потім відпустив.

Коли вони впали, зникнувши з поля зору, я зачепився за край отвору світлими від напруги силовими лініями і підтягнувся по них наверх. Діставшись до лазу я зупинився, щоб підібрати згорнутого петлею над самим входом фракіра. Ось це-то і було моєю пасткою. Люку або комусь іншому довелося б при спуску сюди ступнути в петлю, готову миттєво затягнутися навколо нього.

Однак, тепер…

По схилу праворуч від мене простягнулася вогненна доріжка. Це впав ліхтар, розбився, і пролилося пальне, яке перетворилося на палаючий струмочок. По обидві сторони від нього лежали придушені мною типи. Валун, який затуляв лаз, покоївся зліва і трохи позаду від мене. Я залишався, де був — голова і плечі над отвором, опертий на лікті, з танцюючим перед очима Логрусом, теплим лоскотання його силових ліній, які все ще залишалися продовженням моїх рук, і факіром, переповзаючим з лівого плеча на передпліччя.

Операція вдалася надто легко. Я не міг собі уявити, щоб Люк довірив якійсь парі лакеїв допитати, вбити або відвезти мене — якою б не була їхня задача. Ось тому-то я і не виліз повністю, а просканував нічний простір з порівняно безпечного спостережного пункту.

І зрозумів, що вчинив обачно. Бо біля печери в цю ніч крім мене і двох небіжчиків був ще хтось. Незважаючи на згасаюче світіння вогненної доріжки, навкруги було досить темно, і звичайний зір відмовлявся служити. Але, коли я викликаю Логрус, то психічний механізм, який являв мені його образ, дозволяв також бачити й інші оточуючі предмети чи нефізичні явища.

Саме завдяки цьому я помітив тінь під деревом зліва від мене, серед інших тіней її навряд чи можна було б помітити. І при ньому був присутній дивний візерунок, що нагадував Лабіринт Амбера; він обертався, немов повільне млинове колесо, простягаючи щупальця пронизаного димом жовтого світла. Вони тягнулися до мене крізь ніч, а я зачаровано стежив, вже знаючи наперед, що зроблю, коли настане потрібний момент.

До мене тягнулися чотири великі щупальця, і підбиралися вони повільно, напомацки. Опинившись за кілька ярдів від мене, вони зупинилися, провисли, а потім метнулися, немов кобри. Я тримав руки вільними і злегка схрещеними, витягнувши вперед логрусові кінцівки. Одним розгонистим рухом я розвів їх, нахилившись сам при цьому трохи вперед. Логрусові маніпулятори вдарили по жовтих щупальцях і відкинули їх, жбурнули назад. Коли це сталося, я відчув лоскіт поблизу ліктів. Потім, використовуючи логрусове продовження правої руки немов меч, я вдарив по візерунку, який ніби завагався, немов по щиту. Почувся короткий різкий зойк, коли його зображення потьмяніло, і я швидко вдарив ще раз, потім вирвався з вхідного отвору і кинувся вниз по схилу, відчуваючи біль у руці.

Зображення, чим би воно не було, розтануло і пропало. Однак до того часу я вже зміг чіткіше розглянути притулену до стовбура фігуру. Схоже, це була жінка, хоча я не міг розібрати рис її обличчя через якийсь маленький предмет, який вона підняла і тримала тепер майже на рівні очей. Побоюючись, що це якась зброя, я вдарив по ньому логрусовими маніпуляторами, сподіваючись вибити зброю з її рук.

І тут же спіткнувся, бо віддача, яка послідувала, пройшла по руці з неабиякою силою. Я, напевно, вдарив по потужному магічному предмету. Але принаймні, я мав задоволення бачити, що дама теж похитнулася. Вона знову видала короткий зойк. Але предмет втримала.

За мить навколо її фігури почало утворюватися слабке багатобарвне сяйво, і я зрозумів, що це за штука. Я тільки що направив силу Логруса проти Карти. Я повинен зараз же дістатися до неї, хоча б заради з'ясування, хто вона така.

Але, все ж кинувшись вперед, я зрозумів, що не встигну вчасно утримати її. Якщо не…

І зірвавши з плеча фракіра, я метнув його вздовж силової лінії Логруса, віддавши йому команду і надаючи на льоту потрібний напрямок.

З нового кута огляду і завдяки оточуючому її тепер слабкому райдужному ореолу, я розгледів, нарешті, обличчя цієї пані. Це була Ясра, та сама, яка мало не вбила мене своїм пам'ятним укусом в квартирі Мелмана. Ще мить, і вона зникне, несучи з собою мій шанс добитися хоч якихось пояснень, від яких могло залежати моє життя.

— Ясра! — Крикнув я, намагаючись порушити її зосередженість.

Це не подіяло, але подіяв Фракір. Моя удавка, палаючи тепер сріблястим світлом, обвилася навколо її шиї і щільно намоталася вільним кінцем на висячий ліворуч від Ясри сук.

Вона почала танути, явно не здогадуючись, що вже занадто пізно. Вона не могла переміститися, не обезголовивши себе.

Потім їй довелося це визнати. Я почув короткий хрип, і вона ступнула назад, стала непрозорою, втратила свій ореол, впустила Карту і вчепилася в стягуючий її шию дріт.

Я підійшов до неї, наклав руку на фракіра, і той відмотав один кінець від сучка і обвився навколо мого зап'ястя.

— Добрий вечір, Ясра, — привітався я, відсмикуючи її голову назад. — Випробуєш ще раз отруйний укус, і тобі знадобиться шийний корсет. Зрозуміла?

Вона спробувала було заговорити, але не змогла. І просто кивнула.

— Я маю намір трохи приспустити зашморг, — повідомив я її, — щоб ти змогла відповідати на мої запитання.

Я послабив здавлюючого її горло фракіра. Вона тут же закашлялась і кинула на мене погляд, здатний перетворити пісок в скло. Її магічний візерунок абсолютно розтанув, і тому я дозволив Логрусу забратися геть.

— Чому ти переслідуєш мене? — Запитав я її. — Я що-небудь для тебе значу?