Quid est Veritas?: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ну, от, бач: може, вже між ним і гетерою пробіг заєць[49]… Що ж до почуття естетики… — почав був Пилат, але, не скінчивши, обернувся, бо зачув позад себе поспішні кроки на садовій доріжці.

До тераси наближався, майже біг, саме щойно згаданий Кай.

За ним повільним кроком, як у похоронному поході, де квапливий рух змінити нічого вже не може, наближався радник Йосиф Ариматейський.

Його красне, мов тонко вирізьблене обличчя мармурової статуї, позолочене заходячим сонцем, вражало — таке сумне й бліде. Наблизившись, він глибоко вклонився Прокулі й Пилатові, кожному зокрема.

Але Кай був настільки схвильований, що навіть не привітався з батьками, а враз почав нервово піднесеним голосом:

— Той Tartareus cfnis[50]… Негідник… Ірод! На цей раз міра переповнилась. Я… ми обидва з радником просимо… вимагаємо…

Обернувся до Йосифа.

Той уклонився ще раз і мовчки чекав.

Прокула нашорошилась: отже, не помилилася, що Іродів подарунок віщував прикрість! І так швидко!.. Пилат нахмурив брови. А повний обурення Кай мішав різномовні слова, пошматовані душевним болем:

— Зрадою!.. Підступом ідумей забив пророка Йоканаана! То ж був найліпший із усіх стоїчних мудреців! Ах, Йоканаан!.. Найсвятіший із святих! Найправедніший із праведних!..

— За що? — спитала Прокула тихо.

— Де і як? — спинив синові нарікання Пйлат.

— Небіжка[51] негідника, княжна Саломе, знизилась до того, що на бенкеті танцювала… сама танцювала перед гістьми! Як найнята флейтистка, як платна міма…

Прокула, ніби від холоду, зсунула рамена: «У цих східних варварів цілковито знищено почуття власної гідності!.. — думала з прикрістю, але присутність радника-юдея не дозволяла їй сказати цього вголос.

Справді, якої великої офіри вимагає Рим від своїх громадянок, що бувають змушені не тільки жити в сусідстві, але ще й входити у прямі стосунки з цими істотами!

А Кай продовжував:

— І, як платні за свій танець, Саломе зажадала — поміркуй тільки! — Кай повернув до матері схвильоване обличчя, — голову Пророкову!..

Зіп’яв руки, аж йому хруснули пальці. Поглядом безмірно розширених зіниць бачив цю скривавлену мертву голову Пророка на золотій таці, в оточенні п’яної забави, пустих розмов фальшивих тетрархових приятелів…

Розпач, образа й обурення наповнювали тремтінням Каїв голос, серце, всю істоту.

— І ця ідумейська гієна наказала негайно принести голову Йоканаана… — продовжував вибухом своїх нестерпних жалів Кай. Як стріли, меткі, співучі й крилаті, були вогненні слова! А дух його — це було полум’я, що рвалося під небо!..

Пилат глибоким поглядом уважно дивився на сина. Його вражало, що Кай перейняв спосіб східних людей висловлюватися квітисто, велемовно й поетично.

— Це небезпечно! — формулював Понтій свій висновок. — Здебільша багато слів уживає той, хто має мало думок. Libidinosa eloquentia! Перечулена красномовність! — додав із деяким презирством.

Таки правда, Прокула має рацію! Кая слід усунути з цього товариства.

І спокійно перервав синові жалі:

— І ти, раднику, в цій справі? Але чим же тепер можу тобі послужити?

Йосиф зробив легкий рух руками, і широкий плащ, що його носив на арабський спосіб, накриваючи ним голову, ледве помітно майнув у повітрі, як утомлене крило.

— Ти сказав, clarissime[52], «завтра»! А твоє слово незмінне: воно ж обіцяло виконати моє прохання, якщо це можливе до виконання. То я вже послав своїх людей, щоб вони приготовили в мене, в Єрусалимі, гробницю пророкові Йоканаанові[53]. Бо прохання моє до тебе, щоб тетрарх віддав тіло забитого.

— Я також піду з радником! — промовив Кай.

— Візьми з собою сотника Лонгіна і скільки треба вояків!

— Я також піду з радником! — промовив Кай.

[49] У римлян було лихим знаком, знаком сварки, коли заєць перебіг дорогу. Коли ж дорогу перебігав кіт, це означало, що людина, якій це трапилось, дістане дарунок. Це повір’я існує ще й нині в народів латинської крові (Еспанія, Італія). І… сама авторка дуже радіє, коли якийсь котик перебіжить їй дорогу… як саме це сталося сьогодні!

[50] «Пекельний пес» — поширена у римлян лайка.

[51] Небіжка — в цьому значенні не «покійниця», а здрібнілий вислів від «небога-племінниця».

[52] Clarissime — титул: найясніший.

[53] Юдеї ім’я пророка Йоана вимовляли «Йоканаан».