Quid est Veritas?: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Сідай, — запросив сотника рухом. — А поставлено вже статую цезаря, що тоді була знищена землетрусом?

— Кляріссімус ще не знав? — здивовано підняв брови Корнелій. — Таж божественний цезар рішуче противиться перебуванню в тетрарховім цирку! Щойно перед трьома днями в нову статую вдруге ударив грім[60]. Тепер із поспіхом роблять нову, вже третю за чергою, — на святкуваннях вона знову стоятиме там.

— Ти, Сексте, знаєш ліпше, ніж я, — перейшов на тон дружньої розмови Понтій. — З’ясуй же мені: чому цих юдеїв так лякає божественність цезаря, якому вони, — це стверджую! — коряться слухняно? Чи ж тоді не ліпше коритись істоті божественній, ніж людській?

Корнелій хвилинку подумав й відповів спокійно та поважно:

— Це звичайна річ — шукати божественного для того, хто намагається піднятися вгору.

І враз змінив тон, подаючи невеличкий сувій:

— Ось списки на donatum, грошеві подарунки воякам на свята, на офіри й на частування.

Пилат, своїм звичаєм, двічі притакнув головою й читав голосно:

— «На роздачу м’яса й вина, на офіри та аромат чотирьох таборових вівтарів: першого — Перемоги, другого — Честі, третього — Сміливості й четвертого — Карності…»

Поклав оздоблений печатним перстенем-сигнетом палець, немов затримав ним знайдене:

— Здається, ти говорив, що легат[61] і старшини відмовилися від своєї частки на користь вояцтва?

— Так, кляріссіме!

— Їм це пам’ятатиме Рим… На всіх військових святкуваннях буду я сам. Але до Тиверіади, як і торік, на день народження цезаря поїде Кай. Нехай це вже стане його привілеєм!.. Надіймося, — посміхнувся кутками уст, — що на цей раз там уже не буде стихійних рухів!.. Щось я ще хотів був тебе спитати… Ага!.. Сьогодні не мав часу послухати зорезнавця! Як там із тим їхнім новим місяцем?

— Вираховано, що молодик має об’явитися сьогодні. І я маю відомості, що Антипа лише чекає на цей момент. У нього вже все готове до від’їзду з Цезареї. Тож незабаром буде тут.

— Видима річ! Не забариться. Це ж бо про нього сказав Арістофан:

— Але, чи не занадто квапляться з цим місяцем? — підняв брови Пилат.

— Те саме говорив сьогодні й наш перський зорезнавець. Та не хотів він тебе турбувати, хоча вирахував докладно, що місяць має народитися щойно завтра. Каже, що це самарянські хитрощі.

Самаряни оповістять про молодика сьогодні, і тим способом зурочать[62] юдеям свято. Мовляв, це пророцтво великого нещастя і мусить викликати переляк. Або…

— Яке ж це «або»?

— Або це гасло! Припускають, що це условний знак повстанців… — знизав плечима сотник. — На всякий випадок…

— Неможливо! Я щойно прочитав останні звідомлення. Все наладнане…

— Варравою?

— А також його високими покровителями. Вже перетято. Помічники майже всі за ґратами або в ергастулах[63]. А покровителі… Отож, коли це знак, то вже спізнений!

— Кажу: в мене приготовлене все, — спокійно повторив Корнелій. — Але, коли ж це і справді самарянські «жарти», то на них може зловитися і сам тетрарх.

Пилат знову притакнув головою:

— І на цьому слід заграти: пустити через зорезнавців чутку, що помилка віщує незвичайну біду в цім місяці… Скажім точніше: на саму Пасху. І саме в Єрусалимі. Запевняю: ідумей не зважиться на щось важливіше…

— Знаєш його! — посміхнувся сотник.

— Тут і самаряни можуть прислужитись. Коли ж буде переляк, то багато прочан не вирушать на прощу… Бачиш, ця «коронація» Раббі Галилейського на «Ютаг-Малек[64] — царя юдейського» — чи не зайва олива до цього палаючого багаття? — міркував уголос прокуратор.

Корнелій знову споважнів і мовчки чекав наказу. Хвилину тривала тиша.

Пилат важко встав, як устає старша людина, що довго засиділася без руху, зробив кілька кроків у притемненій кімнаті й передав сотникові папірусовий сувій.

[60] Факт історичний, цю статую ставили тричі.

[61] Легат — командувач легіоном або цілою частиною війська, по — нинішньому генерал. Його помічниками були старшини-бенефіціарії, іммунес тощо.

[62] У Юдеї дуже вірили в різні забобони, повір’я й чари.

[63] Єрґастули — в’язниці, найчастіше підземні, де замикали або рабів, або вже засуджених на смерть чи тяжку кару.

[64] Ютаг-Малек — цар юдейський, арамейське слово. Арамейською мовою говорила вся Палестина, бо жидівських діалектів було багато. Крім них, ще існувала стара гебрайська мова, що була мовою богослужінь, святих книг та вчених, але її нарід не знав. Тож для зручності вживали мови арамейської, яка була поширена скрізь у Палестині, та й знали її інші народи, як сирійці тощо. До першої світової війни так було з мовою азербайджанською на Кавказі (де безліч не тільки діалектів, але й мов), у Персії та, частині Туреччини, що прилягала до Кавказу. Називали там цю мову тоді не «азербайджанською» (або «адербайджанською», бо звуки «д» і «з» у цій мові зливаються у свистячий звук, подібний до англійського «th»), але «мусульманською».