Quid est Veritas?: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Так само вважав за ліпше не розпитувати й про мертвого, Лазаревого приятеля, що його виловили з ріки, як рибу.

Мовчки взявся за весла й без снідання — нізащо не увійшов би до печери! — помчав щосили далі від тієї Покутницької печери, де розмовляли мертвий з воскреслим!..

…………………

Коли човен зник у далині, в сторону печери помалу наближалась огрядна постать в Лазаревім плащі.

Був це той, що ще досі звався Понтієм Пилатом.

Розшукувати далі келеха Пилат не пішов. Хто ж знайде для нього кращу святиню, як Магдалина?

А стати на варті, щоб охороняти його, як уявляв собі у мріях, здавалось нині дитячою думкою. Як і нащо охороняти того, хто сам стоїть на сторожі на заплутаних стежках життя?

І залишився Пилат на місці, до якого привів його День Зустрічі.

Про це знало тільки двоє людей на світі, обидвоє — воскреслі.

А люди з околиць почали гомоніти, що Покутницька печера знову не порожня. З’явився в ній новий пустельник-самітник… Нікому ніколи він не назвав себе. Але люди прозвали його: Маріус, або Марі. Бо по Марії перейняв печеру.

А втім, ім’я Маріус було таке улюблене й так розповсюджене у тих сторонах, що ним кликали майже кожного третього, якщо не другого! — хрещеного чоловіка.

І дуже любили люди того Маріуса[471]. Бо був дуже добрий і мудрий.

Кожному, хто не знав, як відв’язатися від якоїсь біди, давав найліпшу раду. Здавалося, що той великий дужий, але такий лагідний, усміхнений і завжди радісний Маріус знає все на світі!

А от же, було питання, на яке він нікому ніколи не відповідав:

— Що є Істина? Ні, люди добрі, я цього не знаю! Я знав лише те… що Істиною не є!..

[471] Дуже популярна в Провансі легенда, що втопленого у хуртовину Пилата воскресив Лазар, та що цей воскреслий Пилат був тотожний з Маріусом, дуже улюбленим на півдні Франції святим. Про нього існує стільки легенд, як і про Пилата. Історично про смерть Пилата не відомо нічого. Правдоподібно, вмер він спокійно у своїх маєтках, як звичайний тодішній землевласник. Коли б його смерть була трагічна, про те згадали б якщо не численні римські аннали, що їх любили писати римляни, то у всякому разі не забули б «тріумфально» згадати всі ті, що так намагались його «знищити»… А їх було багато!