Петр (ухиляється). Ні, ні, мамо. Сиди, прошу тебе!
Мати (простягає до нього руки). Що з тобою, синочку? Де твій піджак?
Петр (ухиляється). Там. Там. Вони, мабуть, пришлють його тобі, мамо. Піджак і все. Вони ж так педантично порядні!
Мати. Хто?
Петр. Та вони. Білі. Не треба світити, матусю. Мені страшенно шкода, але я мушу щось тобі сказати. Тому я й прийшов до тебе. Мабуть, краще буде, коли я сам тобі скажу.
Мати. Петре, що сталося? (Тягнеться до нього руками). Іди сюди!
Петр (ухиляється). Не сердься на мене, я справді не винен, мамо. І Корнель теж не винен.
Мати. В чому?
Петр. Господи, матусю, яка ти недогадлива! Адже цього слід було сподіватись. І Корнель знав, що так буде. Ну, а тепер уже по всьому…
Мати (з дедалі більшим жахом). Як це по всьому, Петричку?
Петр. Це вже давнє діло, мамо. Вже більш як півгодини минуло відтоді.
Мати. Відколи?
Петр. Ну, як мене розстріляли, матусю!
Мати. Петре! (Хитається й безвладно падає на підлогу).
Петр. Ой, мамо! Боже, що це я… Йдіть хтось поможіть! Ондро!
З темряви вибігає Ондра в білому халаті.
Ондра. Що тут таке?
Петр. Та ось глянь, мама…
Ондра (стає коло неї навколішки і намацує пульс).
Дай-но, матусю…
З темрява виходить Батько в офіцерському мундирі.
Батько. Що з нею?
Петр. Хтозна, раптом упала…
Батько. Чого ж ти так необережно! (Стає навколішки біля матері). Рідненька, що з тобою?
З темрява з’являється Їржі в пілотському комбінезоні.
Їржі. Здоров, Петре. Матусі погано? (Засвічує лампу на письмовому столі).
Ондра (стоячи навколішки над матір'ю). Серце. Такі страшні перебої… Бідна матуся!
Батько. Якби ж ми могли когось покликати!
Ондра. Навіщо? Адже тут є ми. Вона трохи полежить непритомна. Нервовий струс. Найкраще не займати її. Подайте-но яку-небудь подушку!
Петр (бере подушки на канапі). Ось.