Війна з саламандрами. Мати. Оповідання: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Їржі (несе оберемок подушок). На.

Ондра. Підніми їй трохи голову, тату. (Підкладає подушки). Добре, а тепер полеж спокійно, матусю. (Підводиться). Відійдіть, не турбуйте її.

Батько (підводиться). Чим ти її так налякав, Петре? І скажи, будь ласка, звідки ти тут узявся взагалі?

Ондра. Хвилиночку, тату. (Обертає Петра до світла й дивиться йому на чоло). Отакої! Одна, дві. (Розхристує йому сорочку й торкає пальцем груди). Одна, дві, три. Оця пройшла прямо крізь серце.

Батько. Покажи-но. Гарно влучено!. Що за диво — це схоже на… Ми були якось розстріляли одного араба. Хлопче, як це з тобою сталося?

Петр. І мене розстріляли, тату.

Батько. Ого! І стріляли солдати?

Петр. Солдати, татусю.

Батько. Сподіваюсь, не за зраду, Петре?

Петр. Ні, тату. Я боровся за велику… й благородну справу.

Батько. Проти солдатів? Щось не віриться, хлопче.

Петр. На нашому боці теж є солдати, тату.

Батько. З обох боків — солдати?

Петр. Так.

Батько. Наші проти наших?

Петр. Так, тату.

Батько. Це мені не подобається, Петре. Наші проти наших — щось тут у вас наплутано… То ти був розвідником, Петричку?

Петр. Ні, тату, я тільки писав у газетах.

Батько. Не бреши. За це не розстрілюють. Ми страчували тільки шпигунів та зрадників.

Їржі. Тепер не ті часи, тату.

Батько. Та видно. Певне, у вас якісь інші правила гри, хлопці. (Обертається до матері). Ну, як їй?

Ондра (сидить, схилившись над нею). Ще непритомна. Наче спить.

Батько. Добре. Тільки вона може чути нас…

Ондра. І говорити з нами. Тільки матуся ще може нас бачити. Вона не втратила контакту з нами.

Петр (у задумі крутить глобус на письмовому столі). Хлопці, ох і тяжко було мені в ту хвилину, коли я мусив сказати їй…

Їржі. Знаю, брате. Таке страшенно дурне почуття, наче признаєшся в якійсь витівці. (Висуває зі стелу шухляду й порпається в ній). Хлопці, а знаєте, матуся й наші люльки зберегла. Яка ж вона славна! Поки були живі, то сердилася: «Іди геть, начадив тут!» (Машинальним рухом курця бере в уста порожню люльку). М-м… М-м-м… Справді, тут почуваєш себе як удома.

Надворі постріли.

Батько (підходить до вікна). Наче стріляють десь. Бах! Бах! Це армійські гвинтівки. (Прислухається).

Метр (замислено переставляє на столі попільнички й прес-пап'є). Це наші. Це наші стріляють.

Їржі. І мої зошити теж тут! Ти диви, чого лиш вона не зберігає, наша мама! (Гортає зошит). Ага, це я колись креслив… Комедія! Це ж я шукав новий профіль крила.