Ондра. То не байдужість, Їрко. То жах.
Їржі. Не знаю; але я не хотів би ще раз. Уф… Моторошне почуття.
Пауза.
Петр. А як було… у тебе, Ондро?
Ондра. Ну, я мав доволі часу. У мене це тривало кілька днів.
Петр. Умирання?
Ондра. Авжеж. Я вже за три дні знав… що вріжу дуба. Ох, скільки за такий час передумаєш… і згадаєш — страхіття! А водночас… водночас я ще спостерігав: ага, оце той симптом, а оце вже той. Печінці каюк, Ондрушку. Отже, дійшло вже до цього… і до цього…
Батько. Ондро, скажи, будь-ласка, а як ти підхопив ту жовту пропасницю?
Ондра. Під час досліду, тату. Ми хотіли з’ясувати, чи той паскудний комар, та стегомія, переносить заразу й від тих хворих, що вже витримали першу стадію хвороби… Напевне це не було відомо. Тож я й дав себе покусати дослідним комарам.
Батько. І заразився?
Ондра. Заразився, та ще й як. Але це було проти наших теорій.
Батько. Ну, і мав якесь значення цей дослід?
Ондра (знизує плечима). Так — принаймні теоретично. Ми хотіли з’ясувати розвиток мікроба в організмі комара. А це досить важливо, тату.
Їржі. А тяжко вмирати від тієї пропасниці?
Ондра. Тяжко. Лежиш, як труп; висока темпера' тура, жовтяниця… ну, і всяка там усячина. Паскудна хвороба, друзяко. Бр-р! Нікому б її не побажав.
Петр. То, значить, тільки тато наш умер гарною смертю.
Батько. Я? Чому ти так думаєш?
Петр. Ну… полягти в бою — це ж одна мить, а крім того, маєш змогу захищатися…
Батько. Але ж я не поліг у бою, синку!
Петр. Як це не поліг? А ми весь час думали…
Батько. Що мене вбито в останній атаці, я знаю. Це тільки для мами, хлопці. Я ж не міг їй сказати, як воно було насправді.
Їржі. А як?
Батько. Ні, мене не вбито зразу, де там! Я тільки впав і не міг підвестись.
Ондра. Поранений?
Батько. Атож. І там мене знайшли тубільці.
Петр. А потім?
Батько. А потім… замучили. (Махає рукою). Ну, годі вже про це… Ондро, як там матуся?
Ондра. Пульс кращий.
Батько. Хлопці, самі розумієте — їй про це не слід знати…
Пауза.