Війна з саламандрами. Мати. Оповідання: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Корнель. Коли?..

Тоні. Ну, як ведуть на страту.

Корнель. Аякже. Звичайно, зв’язують. А чому ти про це питаєш?

Тоні (зціплює руки за спиною, ніби вони у нього вв'язані). Знаєш, я так виразно уявляю… що почуває людина, коли стоїть так… навпроти солдатів з рушницями. Все — як вона дивиться… кудись понад їхніми головами… а волосся їй ворушить неначе холодний вітер. Ще ні… ще мить… «Цілься!..» Боже!

Корнель. Облиш!

Тоні (гнівно кричить). Собаки! Криваві собаки!

Корнель. Тоні!

Тоні. Вогонь! (Хитається й падає на коліна).

Корнель (хапає його за плече й торсає). Ну, годі вже! Тоні, у тебе хвороблива уява!

Тоні (заплющує очі й підводиться). Корнелю, як можуть люди так палко ненавидіти одні одних!

Корнель. Ти цього не зрозумієш. Ти ще не навчився палко вірити.

Тоні. В що?

Корнель. У свою правду. Людина ніколи не зробить заради себе того, що робить заради свого, прапора. Не можна бути таким вразливим, Тоні, Наша матуся тільки, псує тебе.

Тоні. Чим?

Корнель. Своїм вихованням. Так із тебе ніколи не вийде чоловіка, здатного за щось боротися. Мир, любов, співчуття — я знаю, це все дуже гарне, але… не час тепер для цього. Тепер діються занадто серйозні… й великі речі. Наша матуся цього не розуміє. Ми повинні бути готові… до всього. Якби з Петром щось сталося… Тоні, хай мама не знає про це. Кажімо їй, що він за гратами, чуєш? Та, може, й справді вже все минулося. Може, та чорна голота вже поздавалась, бо чого ж така… дивна тиша. Не виходь з дому, Тоні.

Тоні. А ти?

Корнель (знизує плечима). Мені слід би бути там, 8 нашими. Боже, аби лиш не прогавити, коли там щось завариться! Яке ідіотство, що я мушу сидіти дома, коло матусі! Та що вдієш — коли тут щось. сколотиться… У матусі таке слабе серце… А той набрід — хіба вгадаєш… Кинуться грабувати… Треба ж комусь обороняти вас. (Стоячи спиною до Тоні, виймав з шухляди револьвер і заряджав його; потім кладе назад). Я знаю, де моє місце. Але від матусі краще приховати, що справи такі поважні, Тоні. Тож я… зостануся вдома. Заради матусі… і заради тебе.

Входить Мати.

Мати. Корнелю, де Петр? Чому він ще не вернувся? Вранці ти казав, що це, певне, якесь непорозуміння… що його до вечора відпустять… Чуєш, Корнелю?

Корнель. Чую, матусю, але… не так воно швидко робиться. Бач, вони заарештували сотні людей, і поки все з’ясують… Це може тривати… навіть із тиждень.

Мати. Цілий тиждень? Корнелю, невже нашого Петра стільки мучитимуть? Ні, ні. Я цього так не полишу. Я сама піду туди й скажу їм…

Корнель. Не можна, мамо. Тебе туди й не пустять.

Мати, Як це так — матері не пустять? Я понесу Петрові свіжу білизну й щось попоїсти. Хто може заборонити матері? Мати має право.

Корнель. Доведеться почекати, мамо. Зваж сама: вулиці перекриті військом…у центр нікого не пускають.

Мати. А матір пустять! Я їм скажу, що несу щось синові… Я мушу побачити Петра, Корнелю. Мушу знати Що з ним. Адже він не злочинець, щоб його держати за гратами. Я їм усе в вічі скажу, ти не думай. Я їм скажу, Що вони не мають права держати під замком мого сина!

Корнель. Шкода, матусю. Вони мають таке право.

Мати. Хіба Петр злочинець? Хіба він щось кому заподіяв?

Корнель. Та ні, мамо… не злочинець. Цього ніхто не каже.

Мати. От бач! То яке ж вони мають право пі за що пі про що держати його у в’язниці?

Корнель. Матусю, ти, видно, не дуже розумієш…