— Ну от, голубе, — мовив славетний професор, — бачте, як добре.
Суханек підозріливо зиркнув на нього. Чи нема тут якогось підступу?
— Вулиця, — сказав професор.
— Машини, — знехотя відказав Суханек.
— Швидше треба. Хата!
— Поле.
— Верстат.
— Латунь.
— Дуже добре…
Суханек, здавалося, вже не мав нічого проти такої гри.
— Мати!
— Тітка.
— Собака!
— Будка.
— Солдат!
— Артилерист.
Слово за словом, швидше й швидше, і Суханекові вже ставало навіть цікаво: мов у карти граєш, і чого тільки не пригадується в такій грі!
— Дорога, — кидав йому професор Роусс, не даючи звести дух.
— Шосе.
— Прага!
— Бероун.
— Сховати!
— Закопати.
— Витерти!
— Плями.
— Ганчірка!
— Мішок.
— Лопата!
— Садок.
— Яма!