Війна з саламандрами. Мати. Оповідання: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Паркан.

— Труп!

Мовчанка.

— Труп, — наполегливо повторив професор, — То ви закопали його під парканом, так?

— Я такого не казав! — крикнув Суханек.

— Ви закопали його під парканом у вашому садку, — рішуче повторив Роусс. — Ви вбили його по дорозі до Бероуна. Кров у машині витерли мішком. Де ви діли той мішок?

— Неправда! — закричав Суханек, — Ту машину я в пана Чепелки купив! Що ви мені хочете пришити?..

— Годі, — сказав Роусс. — Я буду попросити, щоб полісмени пішли туди й пошукали. Але це вже не моє діло. Хай цього чоловіка відведуть. Ось вам, панове, будь ласка: експеримент тривав сімнадцять хвилин. Це дуже швидко. Випадок був легенький, так, дурничка. Здебільшого це триває з годину. Ну, а тепер я буду попросити, щоб підійшов хтось із присутніх, і я буду сказати йому слова. Це буде тривати досить довго, бо я не знаю, який у того добродія secret… Як це буде?

— Таємниця, — підказав хтось із зали.

— Так, таємниця, — зрадів наш видатний співвітчизник. — Таємниця. Це забере в нас багато часу, перше ніж той пан буде розкрити перед нами свою вдачу, своє минуле і свої найпотаємніші ideas…

— Думки, — підказав голос із публіки.

— Well. Ну прошу, панове, хто хоче піддавати себе аналізові?

Настала пауза; дехто в залі захихотів, але ніхто не ворухнувся.

— Прошу, — повторив професор Роусс. — Адже це не боляче.

— Ідіть ви, колего, — шепнув міністр внутрішніх справ міністрові юстиції.

— Іди ти, як представник своєї партії, — підштовхував депутат депутата.

— Пане начальнику відділу, може, ви? — заохочував урядовець колегу з іншого міністерства.

Всім ставало вже трохи ніяково, але ніхто не підводився.

— Прошу вас, панове, — втретє сказав американський учений. — Ви ж не боїтеся виказати себе?

Тоді міністр внутрішніх справ обернувся назад і просичав:

— Ну йдіть уже хто-небудь, панове!

Десь у задніх рядах хтось скромно кахикнув і підвівся; то був худорлявий, уже немолодий чоловічок у приношеному костюмі. Від хвилювання в нього аж борлак ходив угору й униз.

— Я… м-м-м… — несміливо почав вія. — Коли ніхто… тоді я дозволю собі…

— Йдіть сюди, — владно перебив його американець. — Сядьте. Кажіть те, що перше спаде на думку. Не задумуйтесь, вимовляйте слова несвідомо, mechanically[206]. Зрозуміли?

— Так, прошу, — охоче відповів піддослідний, трохи збентежений перед такою високою публікою; потім прокашлявся й налякано закліпав очима, ніби учень, що складає випускні іспити.

— Дуб, — випалив на нього вчений.

— Могутній, — прошепотів старий.

— Як, пробачте? — перепитав учений, не зрозумівши.

— Лісовий велетень, — несміливо пояснив піддослідний.

— А… Вулиця.

[206] Машинально (англ.).