Війна з саламандрами. Мати. Оповідання: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Ні. Це був лист Гуго Мюллера, отого братовбивці. Ви звернули увагу, коли ясновидець згадав про човен на ставку? З того човна Мюллер кинув у воду свого брата.

— Та що ви кажете! — вжахнувся пан Яновіц. — От бачте! Правда, дивовижний талант, пане прокуроре?

— Безперечно, — погодився пан Клапка. — Як він розгадав усю натуру того Мюллера й мотиви його злочину! Просто феноменально, пане Яновіц. Навіть я б не змалював Мюллера так влучно. А ваш ясновидець помацав кілька рядків, написаних Мюллером, — і все… Ні, тут щось таки є, пане Яновіц. Мабуть, людське письмо справді випромінює якийсь особливий флюїд, чи що.

— А що я вам казав? — тріумфував пан Яновіц. — Будь ласка, пане прокуроре, покажіть мені той лист: я ще ніколи не бачив письма вбивці.

— Прошу, — погодився прокурор і видобув з кишені конверт. — Між іншим, лист дуже цікавий, — додав він, виймаючи аркушик із конверта — і раптом змінився на виду. — А втім… пане Яновіц… — промовив він якось розгублено, — це ж документ із судової справи, і я… не маю права показувати його вам. Вибачте.

За хвилинку прокурор уже біг додому, навіть не помічаючи, що йде дощ. «Ох, йолоп! — лаяв він себе. — Ох, кретин! Як це могло статися? Ідіот! Замість Мюллерового листа в поспіху схопив свої власні нотатки до обвинувачення й запхав у конверт. Розтелепа! То це було моє власне письмо! Красно дякую! Ну, стривай, дурисвіте, я до тебе доберуся!»

А втім, почав заспокоювати себе прокурор, хіба той ясновидець казав про нього щось таке вже погане? Дивовижна сила волі, не здатен на підлоту; має свої суворі моральні принципи… Це ж, власне, досить приємна характеристика. Не знаю докорів сумління? Слава богу, я не маю за що докоряти собі: я тільки виконую свій обов'язок. Щодо раціоналізму — теж правда. Ну, а щодо позерства — тут він трохи наплутав. Усе-таки він шарлатан.

Раптом прокурор зупинився. «Ну звісно, — зринула думка, — те, що казав цей ясновидець, пристає до більшості людей! Це ж просто загальники. Кожна людина — трохи позер і трохи користолюбець. У цьому весь фокус: говорити таке, щоб кожен упізнав себе. От і все», — вирішив прокурор і, розкривши парасольку, подався додому своєю звичайною рівною й енергійною ходою.

— Господи боже! Вже сьома година! — нарікав голова суду, скидаючи мантію. — Знов засиділися хтозна-поки. Ще б пак — прокурор говорив цілих дві години! Але таки домігся свого, колего: з такими мізерними доказами смертна кара — це таки успіх. Правда, цих присяжних ніколи не вгадаєш. Але ж гарно говорив, — провадив голова, миючи руки. — Особливо коли характеризував Мюллера. Просто портрет намалював: потворна, нелюдська натура вбивці… аж моторошно слухати. Пам'ятаєте, колего, як він сказав: «Це не звичайний злочинець; він не здатен на підлоту, він не збреше й не вкраде. А коли вбиває, то робить це так спокійно, ніби дає мат на шахівниці. Він убиває не в запалі, а з холодним розрахунком, ніби розв'язує математичну задачу або технічну проблему». Дуже добре сказано, колего. І далі: «Вийшовши на влови, він бачить у людях тільки здобич…» Правда, з тим тигром вийшло, здається, трохи надміру театрально, але присяжним сподобалося.

— Або ще оті його слова, — озвався член суду: — «Цей убивця ніколи не жалкує за своїми вчинками: він завжди певний себе, завжди спокійний за себе; він не знає докорів сумління».

— А оце психологічне спостереження, — провадив голова, витираючи рушником руки, — що це актор і позер, якому хочеться приголомшити світ своїми вчинками…

— Так, Клапка небезпечний супротивник… — з повагою підтвердив член суду.

— Дванадцятьма голосами — «винен»! — дивувався голова. — Хто б подумав! Клапка все ж таки домігся свого. Для нього це як гра в шахи або полювання. Він у кожну справу отак угризається!.. Не хотів би я, колего, щоб він був моїм ворогом.

— Йому приємно, що люди бояться його, — докинув член суду.

— Трохи самозакоханий, що правда, то правда, — замислено сказав шановний голова. — Але в нього дивовижна сила волі… прагнення успіху. Це велика сила, колего, але… — голова суду не знайшов потрібного слова. — Ну, ходімо вже вечеряти.

ЕКСПЕРИМЕНТ ПРОФЕСОРА РОУССА[197]

Серед присутніх були: міністр внутрішніх справ, міністр юстиції, начальник поліції, кілька депутатів парламенту та високопоставлених урядовців, визначні юристи, провідні вчені — і, звичайно, представники преси: адже без них не обходиться ніде.

— Панове, — почав професор Гарвардського університету Роусс, славетний американський учений, родом чех. — Експеримент, який я вам буду показати, ґрунтується на давніших дослідженнях моїх колег і співробітників; indeed[198], нового тут нема нічого, це… м-м-м… really[199]… Це, як то кажуть, стара пісня! — зраділо вигукнув професор, згадавши підходящий вислів. — Мені належить тільки метод… м-м-м… практичного використання деяких теоретичних висновків. Я прошу насамперед криміналістів оцінити те, що вони будуть побачити, з погляду їхньої practice[200]. Well[201].

Метод мій полягає ось у чому. Я сказатиму вам якесь слово, а ви повинні сказати мені інше слово, перше, яке спаде вам на думку, хай то навіть буде nonsense… м-м-м… дурниця… тобто нісенітниця. І врешті з тих слів, які ви будете мені сказати, я з'ясую, що є в вас у голові: про що ви думаєте і… м-м-м… що приховуєте. Зрозуміли? Я не вдаватимусь у теорію; тут відіграють роль асоціації, придушені бажання, трохи suggestion[202] і таке інше. Я скажу коротко: під час експерименту ви повинні… м-м-м… виключити волю й мислення; це вивільнить підсвідомі connexions[203], і я буду з них дізнатися, що… що… — славетний професор зам'явся, шукаючи слів. — Well, what’s on the bottom of your mind.

— Що є на дні вашої душі, — підказав хтось.

— Атож, атож, — задоволено підтвердив професор. — Ви тільки повинні вимовляти automatically[204], що спливе вам у ту мить на язик, без будь-який контроль, не стримуючи себе. А я потім буду аналізувати ваші уявлення. That’s all[205]. Усе це я спершу хочу показувати вам на одному кримінальному випадку… м-м-м… одному злочинці, а потім на комусь із присутніх — хто захоче. Well, пан начальник поліції зараз буде розповісти вам про того злочинця. Прошу, пане начальнику.

Начальник поліції підвівся й почав:

— Панове, чоловік, якого ви зараз побачите, — слюсар Ченек Суханек, власник клаптя ґрунту в Забеглицях. Він уже тиждень перебуває під попереднім арештом за підозрою в убивстві шофера таксі Йозефа Чепелки, який зник два тижні тому. Підстави для підозри такі: машину зниклого Чепелки знайдено в повітці заарештованого Суханека; на кермі й під сидінням водія є сліди людської крові. Але заарештований відмагається від усього: твердить, що купив машину у Чепелки за шість тисяч, бо сам хотів стати таксистом. Як з'ясовано, зниклий Чепелка справді казав, що хоче продати к бісу свою стару машину й кудись найнятися шофером; але розшукати його досі не пощастило. Оскільки більш ніяких доказів нема, завтра заарештованого Суханека мають передати до слідчої тюрми на Панкраці… Але я дістав дозвіл на те, щоб наш славетний співвітчизник, професор Роусс, провів на ньому свій експеримент. Будь ласка, пане професоре.

— Well, — сказав професор, який тим часом щось швидко записував, — прошу вас, нехай його привести сюди.

Начальник поліції кивнув, і поліцай увів до зали Ченека Суханека — похмурого чолов'ягу, чиє обличчя ніби промовляло: «Ідіть ви всі знаєте куди! Я вам так просто не дамся, і не сподівайтесь!»

— Підійдіть сюди, — суворо покликав його професор Роусс. — Я не буду вас допитувати. Я тільки буду сказати вам слова, а ви зразу відказуйте мені перше слово, яке вам спаде на думку, розумієте? Ну, почали. Склянка!

— Лайно, — злісно відрубав Суханек.

— Слухайте, Суханеку, — зразу втрутився начальник поліції. —Коли ви не відповідатимете як годиться, вас зараз відведуть на допит, чуєте? І допитуватимуть цілу ніч, затямте! Ну, ще раз.

— Склянка, — знову сказав професор Роусс.

— Пиво, — буркнув Суханек.

[197] З 1920 р., коли була опублікована книжка К. Чапека «Критика слів», і до самої своєї смерті письменник невтомно боровся з журналістським фразерством і словесними газетними шаблонами. В передмові до іронічного «Журналістського словника» (1933) свого приятеля письменника Карела Полачека він писав: «Фраза — це не усталений зворот мови, а усталена брехня». Численні публіцистичні мініатюри К. Чапека були присвячені критиці таких усталених зразків «механізованої нещирості». Цій-таки темі присвячене й оповідання «Експеримент професора Роусса».

[198] Атож (англ.).

[199] Справді (англ.).

[200] Практика (англ.).

[201] Ось так; так ось; ну; гаразд (англ.).

[202] Навіювання (англ.).

[203] Зв'язки (англ.).

[204] Автоматично (англ.).

[205] Оце й усе (англ.).