Якщо на землі є пекло…: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Боксер не міг собі й уявити, що оцей низенький на зріст в'язень, якому навряд чи й виповнилося сімнадцять літ, може щось тямити в боксі. А Володя тямив. До війни він цілих два роки наполегливо тренувався в секції боксу, не раз виступав і перемагав на змаганнях юних боксерів, і досвідчені тренери пророкували йому велике майбутнє у спорті… Війна перекреслила і юнацькі мрії, і ті сподівання тренерів. Тепер ось табір смерті… І часи не ті, і хлопець підупав на силі. Проте в змученому тілі юнака ще залишилася здатність блискавично реагувати на дії супротивника, вироблена впертими тренуваннями ще до війни. Тепер це знадобилося, а ненависть додала йому сил. Для Боксера він виявився справжньою знахідкою, бо ж нецікаво боксувати, коли перед тобою самі тільки «сонні мухи». Порятунку не було, і усвідомлення цього потроїло сили юнака. Він майстерно ухилявся від ударів, також робив обманні рухи. Хоча це лише пасивний захист (іншої зброї не дано), та все одно це була боротьба і боротьба відчайдушна, бо на карту поставлене життя. Втрачати Володі вже нічого, тому він знехтував вказівки Боксера й також стрибав, як і належить на ринзі. Його дерев'янки позлітали з ніг, стало легше пересуватися. Боксер зробив вигляд, що не помітив порушення умови. Його очі горіли диким азартом, він грався з Володею, як кіт з мишею, поєдинок із цим малим в'язнем тішив його. Мабуть, Боксер в якусь мить відчув ту ненависть до себе, що нуртувала в душі беззбройного супротивника. Звіряча злоба враз перекосила його випещену пику, і він, ухитрившись, завдав прямого удару в лице, того удару, якого Володя чекав і боявся. «Убив!» — мелькнула моторошна думка, коли падав у яму.

Але ж ні. Юнак чув божевільний регіт Боксера вгорі, чув удари й стогони інших жертв. Деякий час судомливо хапав ротом повітря. На нього впали ще два в'язні. Володя покрутив головою й почав рачки виповзати з конусоподібної ями. В цей час він угледів, що над ним летить Кость — розхристаний, з розкинутими руками, які немовби намагалися за щось ухопитися. Соснін упав на дно ями й голосно застогнав. З ноги в нього фонтаном юшила кров. Володя миттю кинувся до нього, не тямлячи себе, рвонув на собі сорочку. Нещасний Кость опухлою п'ятою нахромився на гострий обрубаний корінь. Рана була страшна, кров цебеніла з неї нестримно. Відірвавши пілку сорочки, Володя швидко став зав'язувати рану. Пов'язка враз просякла кров'ю. Він відірвав від сорочки ще стьожку й бинтував поверх першої пов'язки.

— Киньте мене, — простогнав Кость. — Кинь, Володю, бо й сам пропадеш…

— Мовчи, мовчи, Костику. Ось зараз…

Полетів у яму й Жора. Оговтавшись, він наказав Володі лізти наверх, продовжувати «боксувати», а з Костем, мовляв, сам управиться.

З ями виповзали всі, хто міг виповзти. З розквашеними губами, з вибитими зубами, зламаними переніссями. Виповзали й ставали, ледь живі, на свої місця. Володя теж вибрався з ями, став у поріділу шеренгу, нишком радіючи, що кати поки що не заглядали в яму, де лишилися Жора з Костем і ще один непритомний в'язень. Земля хиталась під ногами, перед очима пливли кола. Голова наморочилась, і трохи нудило. Один з в'язнів глянув на Володю з надією, як на рятівника. Це допомогло юнакові зібратися з силами.

Боксер оддалік знову трусив своїми м'язами, готуючись до нового раунду. Біля нього стояв Зепп і, в очікуванні ще цікавішого видовища, вдоволено посміхався, запобігливо заглядав Кольвіцу у вічі й вихваляв його майстерність.

Зі страхом і відчаєм спостерігали в'язні за ненависним Боксером і панічно чекали своєї черги. Коли та черга наставала, один за одним летіли в яму, збиті з ніг нищівними ударами. Володя пильно стежив за есесівцем, намагався збагнути тактику його боксування. «Однаково всіх не вб'єш», — зловтішно подумав Володя. Він переконався із спостережень, що будь-яка людина, знайома з боксом, могла б розквасити пику цьому зарозумілому унтерштурмфюреру, якби мала на це право… З Кольвіца градом котився піт, майка прилипла до мокрого тіла, він важко дихав. Володі захотілося остаточно вимотати цього зухвалого есесівця, щоб той перестав мучити нещасних в'язнів хоч зараз. Юнаком оволодів дивовижний спокій, він готовий був байдуже прийняти навіть власну смерть.

Боксер упізнав його й посміхнувся. Він був уже мокрий як хлющ і важко сопів. Мляві рухи видавали його втому. Проте ще довго «обробляв» Володю, який чітко й упевнено ухилявся від ударів. Товариші з бригади похмуро, з тривогою спостерігали за цим важким поєдинком. Володя зараз був їхнім рятівником, бо взяв на себе найбільшу частку спільного випробування. Юнак розумів це, що й додавало йому упевненості та сили. Удари Боксера все частіше попадали в порожнечу, обманні рухи не вдавалися — Володя своєю блискавичною реакцією ухилявся від, здавалося б, неминучих дужих ударів. Проте він знав, що кат не допустить «нічиєї». І Кольвіц таки вибрав момент, страшним ударом влучив у лице.

Володя знову опинився в ямі. Обличчя його розпухло, з носа капала кров, зуби хиталися навіть від дотику язика… А поруч корчився від нестерпного болю покалічений Кость. Над ним стояв на колінах Жора й тримав голову юнака в своїх долонях, ніби намагався перебрати на себе хоч трохи болю… В'язні вже й не поспішають вилазити з ями. Краще вже смерть, ніж отакі знущання.

Та враз почули грізну команду Боксера і Зеппа: всім нагору, шикуватися! Хто рачки, хто поповзом почали вибиратися з ями. Жора й Володя підхопили Костя під руки, витягли його і стали разом з ним в шеренгу, підтримуючи з обох боків. Кость стояв на одній нозі — друга, покалічена, ледь торкалася пальцями землі. Кривава пов'язка на п'яті дедалі більше набухала кров'ю…

Мокрий від поту Боксер простяг Зеппові руки, і той запопадливо зняв з них рукавички. Всі з полегкістю подумали, що кат нарешті вгамувався. Та де там… Наказано всім повернутися лицем до ями. Кольвіц обійшов шеренгу, став з протилежного боку.

— О, так тут сховалися симулянти! — зареготав він і вийняв з кобури парабелум.

Двоє очманілих зі страху в'язнів заметалися на дні ями, а третій не мав сил навіть поворухнутись. Боксер весело посміхався, зволікав з пострілом — втішався страхом приречених. Двоє все ж таки вискочили з ями і стали в шеренгу, а третій з розбитою головою лежав нерухомо, хоч був ще живий. Його очі вражали дивовижним спокоєм людини, яка вміє мужньо зустріти смерть. Він силкувався встати, але не міг — не мав сили.

— Дозвольте поворушити його києм, — звернувся до шефа Зепп.

— Не треба. Він симулянт, — сказав той і, примруживши око, почав цілитися в лице.

В'язень мовчки стежив за парабелумом. Раптом він підвів голову і твердо, з пекучою ненавистю, на яку тільки був здатен, сказав:

— Стріляй, гад! Мерзота!

Бахнув постріл. Володя заплющив очі, щоб нічого не бачити. «Невже ж не зможемо відомстити цим недолюдкам? Що ж це робиться на цьому білому світі?» — розпачливо думав Володя і відчував, як Жора міцно стискає його руку.

— Ось так, — підсумував Кольвіц. — Симулянта знищено. Такий кінець чекає всіх симулянтів! Тепер — за роботу! А розворушив я вас непогано, — враз зареготав він. — Між іншим, отой малий справив на мене гарне враження. Серед усіх оцих сонних мух він єдиний гефтлінг, який змусив мене добряче спітніти і трохи підняв мені настрій. В обід дати йому цулягу[16] за сумлінну працю.

— Яволь! — гаркнув Зепп.

За уявленнями есесівців вважалося гуманним і великодушним нагородити в'язня зайвим черпаком баланди. Ось, мовляв, як ми вміємо шанувати сумлінну працю і покору.

Стомлений Боксер відразу ж втратив інтерес до в'язнів, пішов відпочивати за лінію постенкетте, де йому з плащ-наметів спорудили захисток від сонця. Скоро мали привезти обід, і треба було помитися й перепочити. Оберкапо Зепп ніс за ним мундир і кашкет, інший капо уже стояв напоготові з відром води і рушником.

Кілька в'язнів кинулися до ями, винесли звідти закатованого товариша. Бранці з сусідніх бригад поглядали в їх бік співчутливо і водночас з вдячністю: адже вони прийняли на себе тривале катування і цим відвернули небезпеку від інших бригад. Всіма мовами Європи звучали слова: «малюк», «радянський», «як тримався», «мужній хлопець…» Володя чув ці слова, але вони не радували його. На душі було так гірко, так боляче…

8

Привезли нарешті кеселі з баландою, і вдарив гонг на обід. Бригади швидко вишикувалися. Як-не-як, а черпак баланди та півгодини відпочинку — все ж якась полегкість. Кожному хотілося якнайшвидше проковтнути свою порцію, впасти на землю і хоча б кілька хвилин полежати, перевести дух.

У першу чергу обідають капо. Їх годують з есесівського котла вишуканими стравами, та ще й з гарного посуду. Форарбайтери, тобто бригадири, харчувалися в'язнівською баландою, яку мали право їсти, скільки подужають. Цим також видавався посуд. Рядові в'язні одержували баланду в свої засмальцьовані чепчики або в гольцшуги. Баланда являла собою несолону каламутну юшку, в якій зрідка плавали поодинокі, крихітні й прозорі, ніби інфузорії, кружальця вареної брукви. Добова норма — п'ятсот грамів цього пійла.

Черга просувалася швидко. Хлопці одержали в очіпки свою баланду, одним духом випили її й змучено опустилися на землю.

Капо Зепп не забув наказу Боксера. Він знайшов Володю і видав йому додаткову порцію. Хлопці змушували Костя випити цулягу, але той лише раз ковтнув і заперечливо похитав головою.

— Не можу більше, — сумно мовив він, розуміючи, що ніяка баланда вже не допоможе йому.

[16] Цуляга — добавка до денної концтабірної пайки.