Якщо на землі є пекло…: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

А Кость Соснін над силу копирсав лопатою, ледве тримаючись на опухлих ногах. Розуміючи його стан, Жора весь час намагався підбадьорити товариша. Дорікаючи Володі, Жора кивнув на Костя і сказав:

— Йому ж, бач, важче, ніж нам, але він тримається й не розкисає, як ти. Скажи, Костю, і ти йому, щоб не робив дурниць і думав про товариство.

— Без вас, хлопці, я б давно загинув, — сумно мовив Кость, — та вже відчуваю, що дні мої лічені. Це мені треба зробити те, що хотів зробити Володя, але так, щоб катюги не вчинили розправу над вами. Без мене ви протягнете довше, а мені вже однаково…

— Тю! Хникати починає другий. Зараз же припини! — урвав його Жора. — Щоб я не чув більше таких розмов… Хлопці, дорогі, — лагідніше попросив він, — згадайте, хто ви, про свої мрії згадайте, про Батьківщину… Ми не маємо права пасувати ні в яких випробуваннях. Ми ж усією душею комсомольці, і нас жде боротьба… Справжня…

— Ти, Костю, не мели дурниць, — підтримав Володя Жору. — Не впадай у відчай. Нам треба разом триматися. Ти слухай Жору, він у нас головний командир, і будемо разом триматися з усіх сил, шукати підпілля, а тоді вже легше буде…

Хоч серед в'язнів люто металися наглядачі, розмахуючи нагаями, робота посувалася мляво. Не так-то й просто змусити працювати вкрай виснажених людей. Так буває, коли періщать загнану клячу: скільки б не били її, а вона — ні з місця. Стоїть собі, понура і байдужа до побоїв, бо вичерпалися останні сили і їй уже й сам білий світ не милий… Отак і в'язні. Працювали здебільшого очима, а не руками, крадькома зирили на всі боки, щоб не прогавити небезпеку — наближення капо або есесівця. Кожен в'язень спирався на держак лопати животом, щоб легше було опухлим ногам, і переступав з ноги на ногу, вихилитуючись над лопатою і створюючи видимість, ніби ворушиться, тобто працює. Так і тупцювали, поки не з'являлася небезпека. Якщо наближався капо чи есесівець, хтось неголосно подавав умовний сигнал російським словом «ветер». Усі, хто його почув, починали ворушитися хутчіше. Сигнал передавався далі, посилено шурхотіли лопати, наче по рядах і справді прокочувався подих вітру. А там, де проходило начальство і мелькали киї наглядачів, зчинявся шарварок: скрипіли тачки, тріщали носилки, дзвеніли лопати, шурхотів пісок — кипіла робота! Та за спиною есесівців і наглядачів «ветер» відразу ж вщухав, хоча ніби всі й метушилися, працювали. Невільники памагалися будь-що зберегти сили, хоч часточку енергії, бо така часточка — це ще година, а може, й день життя. До того ж хто хоче працювати на ворога? Російське слово «ветер» стало мовби сигналом мовчазного саботажу і паролем інтернаціональної солідарності бранців, зігнаних сюди з усіх усюд окупованої й уярмленої гітлерівцями Європи.

7

Усе на світі пізнається в порівнянні… У таборах смерті есесівці та їхні холуї капо були катюгами, яких світ не бачив, проте й тут в'язні одних вважали поганими, а інших — «хорошими». Той, хто вбивав за день не більше одного-двох бранців, вважався «хорошим». Бо ж поруч були такі, що замордовували щодня десятки чоловік. «Хороший» есесівець, задовольнившись однією жертвою, лютував уже менше, ніби заспокоювався, шукав собі затінок, відпочивав, попивав з термоса гарячу каву чи холодне пиво. Але такі траплялися рідко. Основну масу табірних катюг складали вихованці расистських «оранжерей» «Мертва голова», «Велика Німеччина», «Адольф Гітлер», «Валькірія», «Герман Герінг», «Вікінг», «Рейх», «Принц Євгеній», «Бранденбург» тощо. Такий начальник конвою страшний і небезпечний увесь день, бо не вгадаєш, хто і за віщо стане його наступною жертвою, він здаген загубити за день цілу арбайтскоманду.

О п'ятій годині ранку на центральній площі формувалися арбайтскоманди. Одразу ж за воротами їх щільно оточував конвой і гнав на роботу. По дорозі довідувалися, хто в цей день начальник конвою. Найгіршим, найненаситнішим вважався Людвіг Кольвіц, на прізвисько «Боксер». Його поява наводила на в'язнів жах. Боксера побоювалися навіть есесівці, оскільки цей молодий нацистський фанат був вихідцем з багатої сім'ї і мав впливові зв'язки у верхах.

До війни Людвіг Кольвіц жив у Берліні, прославився як завсідник барів і нічних кабаре. Відвідував нацистські спортивні клуби, де багато тренувався на рингу. Після закінчення есесівської школи одержав офіцерське звання. Як «обдарованого і фанатично відданого фюрерові й націонал-соціалістському рухові», багаті дядечки влаштували його у відомство Гіммлера на високу й дуже відповідальну посаду. Однак на тій посаді, крім відданості, потрібні були ще й знання, яких юний бовдур не мав. Гіммлер розжалував його і зняв з посади, хоча чимсь він таки подобався грізному рейхсфюреру. В бесіді з Кольвіцом Гіммлер поцікавився, де б той хотів спокутувати свої гріхи. «Там, де можна якнайбільше знищити ворогів фюрера і фатерлянду!» — чітко відповів Кольвіц. «Я знайду вам таке місце», — пообіцяв Гіммлер і відправив Кольвіца на службу в освенцімський есесівський гарнізон. Тут Кольвіц швидко повернув собі втрачене: знову одержав офіцерське звання й посаду ротного командира. Сприяла цьому його безмежна відданість фюреру. 20 квітня 1943 року, коли Гітлеру виповнилося п'ятдесят чотири роки, Кольвіц протягом дня розстріляв п'ятдесят чотири в'язні. За цей «подарунок фюреру на іменини» одержав подяку і позачергову відпустку. Після відпустки був призначений на нове місце: командиром роти охорони в Явожницький табір смерті…

В'язні команди землекопів, яких гнали на поле смерті корчувати пеньки, лише за воротами табору побачили Боксера і зрозуміли, який жахливий у них день попереду. Сумно брели, оточені конвоєм, розуміючи, що для багатьох цей день стане останнім. Володя й Жора з обох боків підтримували Сосніна. Ноги у Костя розпухли так, що він змушений був зняти гольцшуги і йти босоніж. А йшли якраз по невкатапому щебеню. Шкіра на опухлих ступнях не витримувала гострого каміння, лопалася, свіжі рани забивалися брудом. Костя аж зчорнів увесь від нестерпного болю, але тільки постогнував крізь зуби.

В улоговинах попід лісом ще сіріли тумани, рясна роса лежала на травах, а на полі смерті вже почалася робота. Стрій в'язнів поділили на сотні. Кожний капо взяв свою сотню й зайняв ділянку. Сотня ділилася на чотири бригади. Кожна бригада копала яму довкола величезного, в два обхвати пенька, перерубувала коріння й вивергала пень нагору. Для вкрай виснажених людей це була пекельна робота. Навіть у шахті «Гогенцолленгрубе» на глибині п'ятсот сорок метрів Володі не було так важко, бо там над головою не стояли капо з киями в руках. А тут ще й жорстокий Боксер… Він підходив до бригади, трохи спостерігав за тим, як працюють бранці, потім наказував усім вишикуватися, а лопати залишити в ямі. В'язні ставали в одну шеренгу спиною до ями, а Боксер, надівши боксерські рукавички, починав боксувати. Бив у лице. Від страшного удару в'язень, як тріска, летів у яму, але мусив одразу ж вилізти звідти і стати на своє місце. Інакше — смерть. Так тривало кілька раундів. В есесівському жаргоні це називалося «ворушити сонних мух». Бив у перенісся, в зуби, в підборіддя, у скроню, а інколи — в сонячне сплетіння. Після таких ударів люди часто гинули. Поламані перенісся, щелепи, вибиті зуби… Падаючи в яму, в'язні калічилися ще й там, ударившись об гострі стирчаки перерубаного коріння чи об лопати. З ям завжди долинали розпачливі зойки і стогони. Це особливо тішило Боксера.

З самого ранку Кольвіц увійшов у азарт. Розправившись з однією бригадою, переходив до іншої. Ось біля якоїсь бригади затримався довше. Повільно зняв боксерські рукавички, дістав з кобури парабелум. Весело посміхається, довго вибирає жертву — насолоджується ефектом жаху. Вибрав одного в'язня, поставив на коліна лицем до ями, спокійно вистрелив у потилицю. Коли тіло нещасного скотилося на дно ями, повернувся до строю й оголосив, що так буде з кожним, хто надумає ледарювати й симулювати…

За кілька годин Боксер встиг розправитись з п'ятьма бригадами і застрелив чотирьох «симулянтів». Рівно о дев'ятій зробив для себе перерву, бо ж дотримувався суворого режиму, а о дев'ятій у нього другий сніданок. Неквапною ходою пішов за постенкетте, облюбував собі гарну місцинку на травичці. Запобігливий капо постелив там плащ, приніс ранець з термосами, пакунки з їжею. Добряче підкріпившись, Боксер відпочивав. Через деякий час починав другий обхід бригад. За ним крадькома спостерігали тисячі пар очей: куди тепер піде цей садист?..

Володя виглянув з ями і вжахнувся: Боксер ішов прямісінько до них. «Може, зверне в інший бік?» — усе ще жевріла надія. Ні, не звернув… Бригада запрацювала в шаленому темпі. Кат наближався спокійно, весело посміхаючись, перекинуті через плече боксерські рукавички ритмічно вигойдувалися в такт його ході, а на животі чорним лаком поблискувала новенька кобура парабелума. Оберкапо Зепп, ніби ошпарений, метався поміж бригадами, горлопанив охриплим голосом і лупив києм усіх підряд. Він пильнував наближення Боксера, щоб вчасно гаркнути: «Ахтунг!»

Володя гарячково орудував лопатою й відчував підступну млість в руках і ногах. Жора прошепотів йому:

— Як буде бити, міцніше стисни зуби і напруж усі м'язи, щоб не поламав щелепу…

— Та я знаю…

Поруч сходив потом хворий Кость. Він трудився босоніж, бо дерев'янки вже не налазили на розпухлі ноги, і моторошний вираз приреченості застиг на його змученому обличчі. Чим і як підбадьорити, що сказати Костеві? Ні Жора, ні Володя не могли знайти втішних слів…

Команда «ахтунг!», на яку всі чекали, не пролунала. Боксер ще здалеку поманив пальцем Зеппа, постояв з ним, про щось поговорив, після чого обидва рушили до бригади.

Володя почув позаду кроки, здригнувся, оглянувся — і похолов увесь, побачивши усміхненого ката. Очі Боксера збуджено блищали. Сяяли проти сонця його сліпучо-білі зуби, в куточку яких грайливо затиснута тонка зелена бадилинка…

Сусідні бригади шалено працювали, а їхній наказали припинити роботу, скласти в куток ями лопати й вишикуватися в одну шеренгу спинами до ями. Боксер походжав перед ними півнем: кашкет набакир, права рука на кобурі парабелума. Очі його враз стали хижими, в зіницях спалахнули лиховісні вогники.

— Ви як сонні мухи — спите на ходу! — раптом гаркнув зупинившись. — А це злочин. Я змушений поворушити вас, щоб знали, як треба працювати на благо нашого рейху! Найкращий засіб — спорт. Конкретно — бокс Він збадьорює й допомагає активно включитися в роботу.

Проведемо кілька раундів. Умова така: стояти вільно, розслаблено, не рухатися з місця. Захищатися від ударів дозволяю тільки відхиленням голови і тулуба вліво, вправо і назад, але не вперед. Руки тримати опущеними. За будь-яке порушення цієї умови — кара. Хто опиниться в ямі, повинен блискавично повернутися в стрій. Якщо не поспішатиме — залишиться там назавжди…

Боксер зняв кашкет і мундир, подав у руки послужливому капо. Ременем з парабелумом підперезався поверх білої шовкової майки. З мстивим самовдоволенням потер долоні й всунув їх у боксерські рукавички, догідливо наставлені капо. Потупцював, потрусив розслабленими м'язами, одверто хизуючись власною силою. Це був міцний лобуряка з гарною, добре тренованою статурою. Без мундира і кашкета білявий здоровань ніби й не схожий на есесівця. Такий собі звичайний парубок, з пустотливими очима, якого природа не обділила ні зростом, ні здоров'ям. Може, в інших умовах і в іншому середовищі з нього вийшла б людина, але нацизм зробив його садистом, вбивцею, катюгою.

Почав з правого флангу. Приготувався, грайливо попідстрибував і вдарив правофлангового в перенісся. В'язень скрикнув і впав на землю.

— Е-е, так діло не піде! — обурився кат. — Це ж симуляція. Якщо падати, то тільки в яму. Ану вставай!

Блідий як смерть в'язень підвівся. Боксер зробив кілька обманних рухів і вдарив у підборіддя. Нещасний в'язень полетів на дно ями, де вдарився головою об корч і знепритомнів. Вдоволений Боксер, охоплений азартом, продовжував боксувати. В напруженій тиші лунали глухі удари. Знову розпачливі зойки — і в яму летять один за одним ще два в'язні. Катюга розчервонівся, все енергійніше боксує, пружними стрибками, ніби на справжньому рингу, пересувається уздовж шеренги й обробляє кулаками обличчя своїх жертв.

Із завмиранням серця Володя чекає своєї черги. Ось уже він зустрівся поглядом з хижими зіницями, бачить перекошене від люті лице садиста. Ледве відчутний удар для проби, щоб полоскотати собі і супротивнику нерви — така тактика Боксера. Адже він воліє розтягнути задоволення, щоб потім дужим ударом скинути жертву в яму. Перед очима Володі замелькали боксерські рукавички. Нерви напружені до краю. Юнак відхиляється ліворуч, праворуч, назад — чітко реагує на обманні рухи, чим викликає в катюги справжнє захоплення. Боксер ще й підбадьорює:

— Правильно! Добре! Молодець! Хороша реакція!