Над планетою — «Левіафан»: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Говорите казна-що, пане Ріхтер! — миролюбно посміхнувся Густав. — Де ж там убивство? Мої й ваші хлопці спробували силу м'язів, може, трохи перестаралися, погарячкували. От і все.

Ріхтер зрозумів, що криком тут не візьмеш, тільки сарказм і розум можуть допекти зухвалькуватого Кірхенбома.

— Що ж, тепер я знатиму принаймні, хто кличе мене до свого гурту і які ідеали презентують мені в подяку за добру волю до співробітництва, — виголошує він майже таким самим, як у Густава, колюче-ввічливим тоном. — Непогана перспектива: німецька кров в ім'я високих принципів германізму!

Ввійшовши в роль, Ріхтер одразу ж почуває свою зверхність над молодим Кірхенбомом, б'є його словами, давить зневагою. А пан Густав навпаки, ніби роздягнений на холодному вітрі, втрачає розважність, і лють потворно хрипить з його грудей.

— Ви дорого заплатите за свої слова!.. Ви будете жалкувати, пане Ріхтер!..

Потім настали дні миру, місяці видимої злагоди. АСБР немовби щиросердо вирішила спокутувати свою провину, а пан Густав — усі свої необачно грубі, різкі слова. Та, виявляється, АСБР нічого не прощає, і пан Густав ні на мить не забував розмови з своїм супротивником. Подія в аеропорту прожектором освітила їхні взаємини, кинула виклик Паулю Ріхтеру: «Ти ладен віддатися солодкій втомі. Вони — ніколи!»

Ріхтер прокидається з задуми. Телефонні апарати на столі нагадують йому про великий світ, про корабель, знесений на стапелях, і він мимоволі тягнеться до апаратів. Зняв трубку телефону, що єднає його з конструкторським бюро.

— Крейський?

— Слухаю вас, пане інженер.

— Сьогодні я вдома. Хворий. Якщо прибуде, російський газ, негайно повідомте мені.

Поклав трубку, і одразу ж у свідомості його вирину образ Ганки Крижанич. Напевно, вона вже в Сибіру, в своєму інституті, закопалася в формули, відгородилася від білого світу пробірками й ретортами. Доки була тут, Ріхтерові наче легше жилося. Може, тому, що вперше по-справжньому збентежилося серце? Може, очі задумливої росіянки так вплинули на його невразливу душу?

Вони познайомилися з Крижанич в Африці. Летіли разом з Александрії до Хартума. Літак був старенький, розхитаний, малосильний, ніби навмисне підібраний для того, щоб назавжди відлякати пасажирів від неба. Ріхтер за дорученням своєї фірми мав відвідати в Акрі великий авіаскладальний завод і одразу ж повернутися в Європу.

Гонитва за наживою примушувала Кірхенбома розпинати по всьому світу мережу монтажних пунктів, дуже вигідну й дуже прибуткову справу. Чи ж могли, скажімо, молоді африканські держави будувати власні літаки? Хіба що тільки в мріях! А от, закупивши деталі на першокласних заводах Кірхенбома, підігнати їх на місці, спорудити у себе щось на зразок перевалочного пункту — інша річ. І закупали, і гнулися перед Кірхенбомом, і виканючували в нього по гвинтику все, чого так бракувало жадібно зростаючій Африці.

Хартум їх не прийняв. Довелося йти на інший аеродром, південніше, до самого екватора. Вечоріло. Машина провалювалася в повітряні ями, пілот раз по раз виглядав із свого відсіку. За вікном скаженіла тропічна гроза.

Заколисаний гойдавицею, Ріхтер заснув. І в ту ж мить… Він одразу ж втратив лік часові, згубив уявлення про простір. В кабіні стало темно, хтось розпачливо закричав поруч, підлога почала круто западатися донизу.

Біль туманить свідомість, червоні кола танцюють перед очима. Ріхтер хапається руками за переднє сидіння, але руки намацують порожнечу, дивну, страшну порожнечу.

Підлога хилиться все нижче й нижче, гуркіт моторів злипнеться зі свистом повітря, зі стогоном і плачем.

1 враз стало тихо. Вмерли всі звуки, всі плачі, всі прокльони. Ріхтер розкрив очі і побачив над собою обличчя дівчини: темна коронка кіс на голові, налякані очі.

— Ви можете йти? — Вона кричить йому в лице по-німецьки з дивним чужоземним акцентом. — Вставайте, машина горить!..

Стеля зависла над головою, вікна розбиті, і в них пхаються кострубаті гілки. Вилізши з літака, Ріхтер упав просто в м'яку, болотисту твань. Навколо метушилися пасажири, дим виривався з правого мотора. Пілот закричав, що машина вибухне, треба відходити в ліс, ховатися за деревами. Когось понесли на руках — довге волосся потягнулося по м'яких купинах.

«Безглузда катастрофа, — майнуло в голові Ріхтера. — Але я, здається, щасливий. Все обійшлося добре». В ньому поволі наростала рішучість до дії, до боротьби з вогнем, і відчаєм і страхом. Пілот («добрячий же льотчик»!) посадовив літак на низенький чагарник, окрай багнистої галявини, яку оточувала стіна тропічного лісу. Джунглі мовчки прийняли гурт потерпілих. Падіння літака не змінило її не розтривожило правічного спокою пущі.

Всі з'юрмилися біля пораненої. Молода мулатка уривчасто стогнала під розлогим деревом. Ось вона розплющила очі, і Ріхтер побачив, як на обличчі в неї майнула тінь страху. Вона з натугою підняла голову і щось спитала у росіянки з короною темного волосся.

Та рвучко підвелася від землі.

— В літаку дитина… Донька цієї жінки… — дівчина повернулася в бік неоковирної, потрощеної купи металу, і слова застрягли в її горлі. Було ясно, що порятувати дитину неможливо, ще мить, вибухнуть баки з пальним, і вогонь довершить справу.

Мулатка безпомічно дивилася на пасажирів.

— Крістіано-о-о-о! — зривалося болісним зойком з її вуст.

Дим бухав густо, важко слався по землі, накочувався на сторопілий гурт людей, наче відштовхував їх подалі в гущавину від лиховісного місця катастрофи. Дівчина з короною кіс повернулася до пілота, потім, зважившись на щось, зробила крок до літака.

«Куди вона, навіжена?» — вжахнувся Ріхтер, але з якогось дива йому самому стало легко й гаряче на серці. Одним стрибком він догнав дівчину, схопив її за плече.

— Не смійте!

І сам побіг до літака.