Вибрані твори. Том другий: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

Кокікі йому нагадав, що хоч Мукудорі й став грошовитим, проте це ще не означає, що він вільний од обов'язків.

— Ти син Ніппон, — повчально докинув. — Тому завжди повинен служити її державним інтересам.

Ці інтереси полягали в тому, щоб бути вірнопідданим своїм, домашнім політикам, хто не відмовився брязкати зброєю, а також заокеанським покровителям, під опікою яких вони опинилися.

— Бо тепер ми, Мукі, з ними зв'язані однією мотузкою, і їхнє веління для нас — закон.

Розпікаючи свого підлеглого за провину та наганяючи страху, коротун переслідував ще й особисту користь — полегшити доступ до Мукудоревих грошей.

— Пригадується, ти говорив, що збираєшся вкласти капітал у рибопромисел, — перевів він розмову на інше.

— Я й тепер про це не перестаю думати, — зізнався невдаха-гід.

— Ну, так що ж тебе стримує? Починай справу.

— А ви мене відпустите? — несміло запитав.

— Ха! — розсміявся Кокікі, відчуваючи владу над цим заможним, але простакуватим хоккайдцем. — Куди тебе, скажи, відпускати? — запитав, переходячи на довірливий тон. — Про це ми, здається, вже говорили. Пам'ятай, Мукі: твої особисті інтереси нерозривні з державними.

Вони умовилися: Мукудорі почне свою діяльність рибопромисловця з того, що придбає невеличке судно.

— Покладися на мене. Я тобі допоможу, — пообіцяв на прощання Кокікі.

Підохочений ним, Мукудорі подався в порт.

У глухому закутку бухти, захищеній молом від моря, височіли мури абасірського доку, куди судна заводили на ремонт.

Мукудорі там уже бував. Він придивлявся до човнів, плекаючи намір стати власником одного з них. Бо хоч робота «перекладача» легка й прибуткова, одначе він не про таке мріяв. З діда-прадіда рибалка, не уявляв життя без моря. «До того ж, якщо ти в морі не простий рибалка, а власник корабля, сіндо, тоді й зовсім добре», — втішав себе райдужною надією.

Після війни ціна навіть на невеличкі човни-кавасакі була висока. Море для остров'янина, як степ для хлібороба, — вічний годувальник. І так само, як степовикові плуг та сівалка, остров'янину потрібні човен і сіті. Хто їх має, не помре з голоду.

Ось чому власники човнів на ту пору вважалися мало не багатіями. З одним із них, Аїхарою, теж колишнім вояком імператорської армії, в якого замість правиці висів порожній рукав, Мукудорі й повів розмову.

— Я чув, Аїхаро-сан, що ви збираєтесь продавати човен.

— Збираюся, — відповів безрукий судновласник, запрошуючи Мукудорі на борт.

— Гарне, — гладячи долонею зволожений поручень кавасакі, похвалив Мукудорі.

Знайомий доторк — корабельне дерево, пропахлі морем снасті теплою хвилею огорнули серце. Мукудорі пригадав свою давню рибальську молодість, незабутню, всесильну звабу моря.

— Похвала моєму човну справедлива, — погодився Аїхара. — Він таки красень. Але ж не для того ти завітав, щоб сипати компліменти.

Мукудорі відповів, що він давно мріє придбати судно.

Аїхара назвав ціну.

— Гаразд, — мовив Мукудорі. — Я завтра дам вам відповідь.

Він із порту подзвонив Кокікі.

— Не поспішай! — застеріг коротун.

Довідавшись, який човен обрав Мукудорі, сам пішов у док. А на другий день заявив:

— Готуй гроші! Посудина, Мукі, хоч і дорогувата, проте варта такої ціни.

Двощоглова, водотоннажністю понад шістдесят тонн шхуна «Сінтоку-мару» щойно повернулася з моря. Її збиралися заводити в док. Ось тут і нагодився покупець…