Вибрані твори. Том другий: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Не будемо більше про це говорити. Ми ж бо друзі й сусіди, і нам нічого ділити, — зрозумівши, що сказав зайве, мовив Мукудорі.

— Я теж так гадаю, — погодився Затуливітер.

Поки ремонтували двигун, рибалки СРТ знайомилися з містом, відвідали рибоконсервний завод і навіть побували в сусідньому порту.

Мукудорі від них не відставав, повсюди супроводжуючи гостей.

Випитати що-небудь йому так і не вдалося. І тоді Кокікі за наказом майора велів Мукудорі запросити радянських моряків до себе додому і влаштувати для них вечоринку.

Пішов із товаришами й Затуливітер.

Внизу на столиках уже стояли закуски, в пузатих кришталевих пляшках жовтіла каламутна саке.

Не встигли хлопці опуститися на подушки для сидіння, як у кімнаті з'явилося кілька молодих, вродливих японок. Одягнуті в барвисті кімоно, вони сіли поряд із моряками за невеликими приземкуватими столиками. Защебетали щось незрозуміле на своїй «пташиній» мові.

— Ти ба! Як у ресторані — прислуговують офіціантки, — пошепки мовив Затуливітер.

Старший механік траулера, бувалий моряк Євген Сєдих, що сидів поряд, пояснив:

— Не офіціантки, хлопче, а гейші. Може, пригадуєш стародавню матроську пісню про гейш?

тихо наспівав Затуливітер.

— Вона, вона, — кивнув головою Сєдих. — Так оце перед нами ті гейші і є, дівчата, які водночас офіціантки й артистки, що прислуговують і розважають гостей.

— Оце так Мукудорі! — ще більше здивувався Іван. — Має таку прислугу.

А гейші уже почали господарювати. Вони підсовували гостям тарілки із стравою, наливали, стежили, щоб ніхто не нудьгував.

Одна з них щось мовила Мукудорі, той в свою чергу звернувся до капітана СРТ, поцікавився, чи бажають гості послухати пісень та побачити, як танцюють японки.

— Ми згодні, — відповів капітан.

Дівчина дістала з шкіряного футляра маккурі[204] і, підвівшись із долівки, заходилася грати. Тим часом дві інші пустилися в танок.

Музика сямісену мелодійна, але журлива, так, ніби струни ридають, і Затуливітру стало сумно. А дівчата кружляли й кружляли.

Іван бачив, як перед очима, немов переливисті хвилі, миготять усіяні квітками хризантем кімоно, в такт музиці дрібно цокотять дзорі[205].

^{Матрос Затуливітер навіть незчувся, коли до нього підсіла гейша.}

Він, не відводячи очей, спостерігав. Навіть незчувся, коли до нього підсіла гейша. Вона підійшла крадькома ззаду. Опустившись на пласку дзабутон, обвила руками Іванову шию. Збоку ніби щось клацнуло, висульки на бамбуковій циновці, якою був занавішений вхід до сусідньої кімнати, хитнулися…

Мукудорі виявився гостинним господарем. Не скупився на частування, умовляв гостей залишитися в нього на ніч.

— Дякуємо. Всього, як мовиться, потроху, — ввічливо відказав капітан. — Нам час іти.

Попрощалися вони як друзі.

До кінця ремонту залишалося кілька днів. Траулер збирався в дорогу. Саме тоді й розкрилася справжня «гостинність» гіда-перекладача.

Цього разу Мукудорі прийшов на траулер раніше — відразу після сніданку.

Моряки поралися на палубі. Привітавшись із пірса, гід покликав Затуливітра.

— Піднімайтеся, пане Мукудорі, по трапу.

[204] Японський музичний щипковий інструмент.

[205] Взуття.