Вибрані твори. Том другий: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Краще спустіться ви…

Іван зійшов униз.

— Присядьмо на хвильку, — запропонував Мукудорі, показуючи рукою на дерев'яну колоду в кінці причалу.

Вони присіли, запаливши цигарки.

— Спасибі тобі за хліб-сіль, — мовив Іван. — Усе було так добре. Тільки незрозуміла вихватка твоєї гейші. Чого це вона раптом кинулася мені на шию? Якась дурість!

Мукудорі мовчав. Потім тихо, по-змовницькому мовив:

— Я хотів тобі, Іване, запропонувати одну річ…

— Запропонувати? Мені?

— Тобі, моєму давньому знайомому, — підтвердив Мукудорі.

Те, що почув моряк з уст цього «сумирного» японця, обурило і вразило в саме серце. Та й кого б воно залишило байдужим! Мукудорі пропонував, щоб Іван відстав від судна.

— Ти що, гад, з глузду з'їхав?! — пополотнів моряк.

— Не кричи так голосно, — урвав його японець.

— Та я не те що кричатиму — я розчавлю тебе, як слимака!

В очах гіда зблиснула ненависть. Ще мить тому тихий та привітний, він став, як звір, хижим і агресивним.

— Руки короткі, — прошипів. — Не розчавиш.

— Так, можливо, — зітхнув Затуливітер. — Бійки на чужому березі заводити не стану.

— От і добре, — мовби погодився Мукудорі і раптом із бокової кишені вихопив чорний паперовий конверт.

Розкривши його, витяг якісь фотографії.

— На, полюбуйся, — зловтішно мовив, простягуючи Затуливітру фото.

Іван побачив себе в обіймах гейші.

— Яка ж бо ти підступна сволота! — стиснув він кулаки. — Так ось для чого знадобилося частування!

— Я бачу, моя пропозиція тебе не зацікавила. Що ж, тим гірше для тебе, — перейшов на погрозу Мукудорі. — Сьогодні ж ці фотознімки будуть передані в газету. Ваш траулер не встигне вийти в море, як фото надрукують. У тебе вдома дізнаються, що ти робиш за кордоном, і по голівці не погладять.

— Мало вас, самураїв клятих, бито!

Іван поспішив на судно.

Розділ чотирнадцятий

«СІНТОКУ-МАРУ»

Спадщина, яка неждано дісталася Мукудорі, зробила його заможним. Він одразу виріс в очах інших. Тепер до нього інакше й не зверталися, як Мукудорі-сан і навіть сенсей, цим самим засвідчуючи новоявленому можновладцю «щиру» повагу.

Кокікі пишався своїм вихованцем, потай заздрив такому раптовому звеличенню. Сподівався, що Мукудорі, як і обіцяв, візьме його до себе в долю, вклавши гроші в яку-небудь прибуткову справу.

А все ж, довідавшись, що з моряками радянського траулера в нього нічого не вийшло, розгнівався.

— Своєю солдафонською прямотою ти все зіпсував.

— Вибачте, — винувато відповів той.