Вибрані твори. Том другий: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

— Все-таки капітан ризикує, так близько підходячи до острова, — підтримав Міяму Кіносіта.

— Ну, досить! — не втримався боцман, обриваючи розмову на півслові. — Побачимо, чи ви такі ж мастаки працювати, як і базікати.

Матроси примовкли.

Через кілька хвилин почувся голос капітана:

— Підготуватися!

«Сінтоку-мару» розвернулася й стишила хід. Сіті повільно поповзли у воду.

Тепер, коли до берега лишилося не більше десяти миль, шхуна з неводом за кормою лягла на зворотний курс.

Капітан наказав стерновому тримати прямо на схід. Сам із Мукудорі тим часом спустився на палубу.

Боцмана там не було. Коли сіті повністю витравили, Кавагуті подався вниз. Повзком пробрався в тісне закуття, до апаратури.

Натиснув на кнопку, вмикаючи передавач.

Пискливо задріботіли звуки. І тієї ж миті на шкалі апарата, що стояв поряд, спалахнули іскристі вогники. На м'ясистому обличчі боцмана розпливлася посмішка.

— Все йде, як і задумано, — вдоволено облизав губи.

Те, що він збирався робити, — заздалегідь підготовлена «гра». На послані з «Сінтоку-мару» імпульси повинні були озватися берегові радіослужби. На це й розраховував Кавагуті.

І радіостанції «заговорили»: шхуна-порушник спровокувала їхній вихід в ефір.

Тепер боцману треба було ті сигнали запеленгувати. Він схилився над апаратурою.

Десь із-за сталевих перетинок долинув гул машини. На роботі пеленгаторів він не позначився.

«Аби тільки довше пройти таким же ходом, — майнула думка. — Та щоб капітан, чого доброго, не наказав заздалегідь вибирати сіті. Бо тоді мені треба піднятися на палубу».

По тому, як шхуна, силкуючись, долала милі, боцман зрозумів, що в неводі повно риби. Хід через це стишувався і пригальмовувався.

— Боцмане, де ви? — почулося згори. Капітан гукав, барабанячи кулаками в сталевий глухар люка, за яким причаївся Кавагуті.

— Негайно йдіть на палубу!

Здається, він недовго пробув у міждонні. Та все ж, коли піднявся нагору, волохаті сутінки вже сповили виднокіл.

На тлі вечорового неба, з якого вітер вимів хмари, вирізьбилося пасмо гір — схожі на зуби акули конуси вулканів.

— Догралися! — сердито кинув капітан. — Рубати кінці! — наказав. — Сітей все одно не врятувати.

Кавагуті, глянувши в далеч, усе зрозумів: від острова відійшов катер, прямуючи до шхуни.

Капітан «Сінтоку-мару» мав рацію: зараз треба дбати не про сіті, а про те, щоб уникнути погоні.

Почувши команду «Рубати кінці!», матроси взялися за сокири. Під дужими вдарами тугі манільські канати обірвалися. Сповнені рибою сіті поглинула безодня.

— А тепер — навтіки!

Матрос Міяма, що водночас був і мотористом, зрозумів ті слова: він жбурнув сокиру, відчиняючи важкі вхідні двері до машинного відділення.

— Витисни з неї, Міямо-сан, усе, що можна, — улесливо й прохально звернувся до нього капітан.

Машина запрацювала на повних обертах. Шхуну мовби хто сіпонув і потяг за собою. Вона мчала, немов на крилах, лишаючи за кормою бурунистий слід.