Вибрані твори. Том другий: читать книгу онлайн полностью и бесплатно

З неї висипалося кілька банок із барвистими наклейками та квадратна солом'яна коробка.

— Марімо?

— Так, консервовані водорості, — кивком голови підтвердив прибулець. — А це — тушкований кальмар і сусі[196].

«Боже мій! — подумав Мукудорі. — Та я забувся, який смак у тих марімо. А ще кальмар і сусі… Ні, він таки чародій, цей Сіндзю!»

А гість із кишені вже діставав круглобоку, схожу на протитанкову гранату пляшку.

— Саке? — ще більше здивувався Мукудорі.

— Ні, Мукі, віскі. Американські, — уточнив.

Дивина! Згорьований, голодний люд Японії радіє кожному рисовому зернятку, а тут, бач, вишукані страви і навіть заокеанське питво. Вони заходилися снідати. Після чергової чарки Кокікі запитав:

— То, кажеш, ти з Сюмусю? Як же ми з тобою не зустрілися! Адже я там бував майже щодня. Мені довелося більше року служити на базі Касівабара, а вона ж поряд, на Парамусіро то.

— Я частіше знаходився в морі, ніж на березі, — відказав Мукудорі.

— Отже, моряк, суїфу, — зрадів Кокікі.

— Та майже що моряк…

Він, захмелівши, розповів («Краще б уже помовчав!» — жалкував потім) про транспортний підрозділ і самохідну баржу, на якій служив.

— Хай! — вигукнув Кокікі. — То, значить, ми з тобою робили спільну справу. Ти чував про генерал-майора Цуцумі? — запитав.

— Це той, командуючий гарнізоном на Мінамі?

— Він, — схвильований спогадами, усміхнувся Кокікі. — Я при ньому починав… Операція «Немуро». Ліквідація військовополонених, хто на Північному плато будував підземні укріплення, — додав, поринувши в спогади.

— Цим хизуватися зараз не можна, — зауважив Мукудорі.

— Ти маєш рацію, агарі[197], — погодився Кокікі. — Але ж я про це кажу не на вулиці, а тобі, моєму давньому приятелю.

— Спасибі, — незрозуміло за що подякував Мукудорі.

Пригощаючись, вони почали згадувати спільних знайомих, суворий архіпелаг Чисімо-ретто, куди їх закинула доля.

— Що не кажи, славний був час, — зітхнув Кокікі.

Мукудорі йому нічого не відповів, лише гірко посміхнувся. Він хоч і сп'янів, а все колишнє пам'ятав добре. Подумав: «Нічого собі — славний час!»

Йому згадалися рейси в океан, холодний, темний дот, в який його безжально кинули на згубу; «лисячі нори»…

А Кокікі вів далі:

— Ти пам'ятаєш тих трьох безумців із рятівного плота, що задумали перепливти океан? Це було у вас, на Сюмусю.

Так, він пам'ятав. Одного разу трьом копачам-китайцям пощастило вирватися з катакомбів. Захопивши невеликий надувний плотик, вони потай перебралися в східну частину острова, а звідти пустилися в океан.

Тоді, згадав Мукудорі, на острові зчинився переполох. Гарнізон підняли по тривозі. Їхня самохідна баржа теж прочісувала довколишні води. І — все даремно. Втікачів знайшли лише на третій день. Течія віднесла плотик далеко в океан.

— Їх топили привселюдно, відразу за пірсом, — наминаючи принесені делікатеси, сказав Кокікі. — Начальник гарнізону влаштував справжнє видовище.

— Пам'ятаю… — озвався Мукудорі.

Запало мовчання. Лише було чути, як плямкаючи, стуляються, мовби металеві, щелепи Кокікі. Його довгі, павучі руки не знали спочинку, раз у раз снували над столом, дістаючи то з одної, то з другої посудини страву.

[196] Начинений рибою, овочами й яйцями і приправлений цукром та оцтом рисовий буханець.

[197] Колишній військовий (япон.).